Pimp my dystopia! Брати Стругацькі, "Хижі речі віку"

[archervarius]

Взявся за Стругацьких, буквально за пару днів лупанув "Хищные вещи" і "Обитаемый остров", отримав масу задоволення. Навіть хочеться написати кілька слів)

Аркадий и Борис Стругацкие. Хищные вещи века, 1965.

Повість-антиутопія. Жанр антиутопії - цікаве поле для досліджень. З одного боку, класика жанру - must read для всіх активних читачів (не прочитати 1984 та "Чудовий новий світ" - моветон). З іншого - жанр занадто технологічний, більше ніж детективи, десь на рівні жіночих романів. Технологія проста: суспільство з певною домінуючою рисою, яка подавляє інакомислення і взагалі внутрішню свободу, герой-"інакший" (делінквент по-вумному), історія боротьби з гарним або поганим кінцем. Ідейне наповнення: Оруел проти Хакслі, тоталітарний контроль або тоталітарний гедонізм. Мотивація будови світу проста - "хотіли як краще". І традиційна проблема фантастики - побудова світу забирає ресурси автора, їх бракує на думки.

Через технологічність читати багато антиутопії важко, тексти штучні, закінчення прогнозоване. Остання прочитана мною антиутопія - "СНАФФ" Пєлєвіна, її автор витягнув сатирою та глумом. У Стругацьких же все по-серйозному.

Що зачепило у "Хижих речах віку":

1. Нетоталітарний гедонізм. Задоволення для суспільства у тексті не нав'язане згори, воно склалося стихійно після ряду воєн та боротьби з фашистами. Спокій - основий мотив гедонізму, люди хочуть відпочити і не думати про дурне. Природньо і правильно, чого ж.

2. Багатоликий гедонізм. Життя заради задоволення - не обов'язково "оболванивание" на примітивних інстинктах, гамма кайфу широка - наркотики, харчі, психологічний комфорт, екстрім, драйв. З реальності особливо гарно вгадані "салони хорошого настрою" - теперішні кушетки психологів. Людина з повною головою задоволення - не обов'язково Гомер Сімсон, це може бути екстремал або любитель психології.

3. Боротися з речами немає сенсу, проблема не в речах, а в голові. За сюжетом герой шукає слег - суперсильний прилад для наркотичного забуття, і виявляє, що це звичайна радіодеталь. І якщо забрати її, завтра вигадають щось нове для кайфу. Наприклад, пити настоянки від кашлю або курити бананові шкірки.

Ще цікаво: шлях інтелігенції. Тут автори граються зі сценарієм "від зворотнього". Інтелігенція у тексті ("інтелі") - озброєна спільнота технарів, яка на літаючих пепелацах стріляє і кидає бомби на голови обкайфованих обивателів. У цьому світі інтелігенція захиститися може (і навіть атакувати), натомість виконати своє вроджене завдання - запропонувати нові шляхи гуманного життя і мислення - уже не здатна. Цікавий експеримент)

Отже, автори намагаються зробити антиутопію менш лінійною, ширше охопити і вмотивувати світ і його домінанту. Водночас за межі технології вийти не вдається. Текст цікавий, читабельний, багато вгадано з сучасного - водночас він виразно шістдесятницький, з характерними картинками того часу.

Висновок: цікаво про природу і наслідки задоволення. Рекомендується.

Comments

[giggster.livejournal.com]

стругацьких люблю з дитинства, але до цих двох творів ставлення байдуже чомусь. у «хвв» тема не зачепила, а «обітаємий остров» здався занадто пригодницько-бездумним.

[archervarius.livejournal.com]

я до розважально-бездумних творів ставлюся з мискою печива і літром молока. плюс вони цікаві для аналізу технології...

ОО зацікавив технікою виходу з розвилок: в тексті дуже гарно видно розвилки сюжету, де автору треба робити вибір і мотивувати його. тут можна поколупатися

[giggster.livejournal.com]

та я розумію. так уже сталося, що я в юності навіть нелюбимі твори стругацьких прочитав раза 2-3. але порівняно з "пікніком", "трудно бить богом", "уліткой" якось ці твори блякнуть в моїх очах. ну є ще прохідні для мене – "парєнь із прєісподнєй", "повєсть о дружбє і недружбє".

[schaslyvyj.livejournal.com]

а "понеділок"?

[giggster.livejournal.com]

та і не тільки понеділок. я взагалі стругацьких люблю. але деякі твори менше.

[schaslyvyj.livejournal.com]

книга мені також сподобалась, але, виявляється, я опустив масу інформації, коли читав. правда, мені тоді було набагато менше років - 16 чи 17. наприклад ось цього я тоді не усвідомив "У цьому світі інтелігенція захиститися може (і навіть атакувати), натомість виконати своє вроджене завдання - запропонувати нові шляхи гуманного життя і мислення - уже не здатна.".

дуже дякую! можливо, перечитаю.
а читається це, і справді, дуже швидко.

[nik-adams.livejournal.com]

"Хищные вещи века" взагалі один з найнефантастичніших романів Стругацьких. Принаймні видається цілком реалістичним в наш час, коли транс- хаус- дискотеки цілком звична річ та й інші атрибути "життя заради задоволення". Цікаво, що в 1965- му був написаний і інший їх роман "Понеділок починається в суботу", цього разу вже утопія, відповідь на питання, як треба жити, щоб не було "мучительно больно". Та відповідь, яку антиутопісти зазвичай воліють не давати. І не дивно, у Стругацьких також вийшла лажа, я навіть до половини не зміг дочитати. Але найбільше я люблю їх "Гидких лебедів". Фраза з них: "Нам потрібні художники, а не пропагандисти" певною мірою відповідає на питання, чому депресивні "Хижі речі" виграють у "Понеділка", який здавалося мав би вселяти надію. Ви "Гадкие лебеди" не читали?

[archervarius.livejournal.com]

ще ні ;)

відоме пєлєвінське "творцы нам нахуй не нужны, нужны криэйторы" перегукується з зацитованою вами фразою...

в ХВВ мене найбільше зачепила природність гедонізму, це не злий дядя одурманює народ, а просто він втомився і хоче відпочити... і з екстрімом гарно вгадали)

[nik-adams.livejournal.com]

А мені здається- навпаки. Втомилися не від війни, а від благополучного, розкішного, але пустого життя. Принаймні це Стругацькі мали на увазі. Вдень- чемні, усміхнені, милі люди. Вночі перетворюються на упирів, втрачають людську подобу. Інтелі розстрілюють їх не для того, щоб знищити чи захиститися, вони намагаються розбудити хоч якісь людські емоцій, хай навіть і ненависть до себе, якщо потрібно знову занурити їх у призабуті відчуття війни, щоб вони згадали, навіщо їм насправді життя, як тому гею в анекдоті про лікарню, лікар давав зрозуміти навіщо йому насправді дупа. Адже бажання екстриму- воно не від надлишку вражень, що характерне для стану війни, а від їх браку.

[archervarius.livejournal.com]

фон у тексті якраз повоєнна ситуація... і вертатися у війну явно ніхто не хоче. а відчуття від інтелів на площі мало відрізняються від метро рибарів... але ви також логічно міркуєте

[nik-adams.livejournal.com]

Востаннє я читав роман років десять тому. Та й взагалі у мене часто буває, коли призабуду, видавати своє уявлення за те, що мав на увазі автор:)

[toprunner.livejournal.com]

Теж читав давненько, але здається, що тамтешнє суспільство цілком собі оклигало після війни. Війна там тільки у спогадах і знайомствах головного героя (наскільки я пам"ятаю). Напередодні ДНЯПАПЄДИ у нас "відголосків війни" набагато більше ніж в книжці. Вони там саме із жиру бісились (ІМХО).

[diosa-freyja.livejournal.com]

"Понеділок починається в суботу" лажа?

[intafyr.livejournal.com]

В "хижих речах" мені найдужче врізався момент, де протагоніст роздумує про те, що треба стерти слеґ з лиця землі, разом з усіма, хто його пробував. До нього в цей момент доходить, що сам він теж його пробував, і за цією логікою треба випиляти і його.
Химерна суміш відчуття пропащої душі та цілком здорового і нормального самоусвідомлення виявляють головну проблему - пропащої душі немає, демон не вилазив із пекла, неможливо вказати що ж у всьому цьому такого інфернально страшного та неправильного. Звичні антиутопістьскі ідеї про "свободу вибору", "духовність" і так далі тоншають, шаблон тріщить і не витримує. "Так жити не можна!" Але на закономірне питання "чому?" протагоніст лише знизує плечима і продовжує малювати в голові криваві бані.
Для зіставлення - у Оруелла протагоніст вливається у систему ціною знищення особистості; у Хакслі "здавалось-би-борець-із-системою" Бернард виявляється людиною з гнильцею, і забуває про свої ідеали коли пересовується ближче до годівниці. В обох випадках є штучна полярність "людина" - "частина системи".

[toprunner.livejournal.com]

З усього що я читав у Стругацьких справив враження і запам"яталвся тільки Пікнік на узбіччі, решта швидко забулись. Сюжет Хижих речей пам"ятаю, але якихось емоцій роман не викликає, особисто мене він нічим не збагатив.