АнтиАнтиутопія. Віктор Пєлєвін, S.N.U.F.F
Aug. 15th, 2012 12:58 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusПєлєвіна люблю здавна, в першу чергу - за дотепність та вміння тонко плести натяки у текстах. Цього разу руки дійшли до глумливої антиутопії S.N.U.F.F.
Виктор Пелевин. S.N.U.F.F. (скачати)
Про що. Невідоме майбутнє. Після кількох атомних конфліктів всі багатії втекли із зараженої землі на літаючу над землею кулю-острів - "офшарну зону" Бізантіум, або ж Біг Біз з "демократурним" устроєм. Там хороша екологія, але загалом тісно і нудно, тому офшарне суспільство, а це переважно тупуваті жирдяї, потребує високоякісних розваг. У їх світі основна цінність - маніту, що одночасно позначає гроші, монітори та божество.
Люди, що залишились внизу, теж деградували, утворивши своєрідну пролетарську культуру. Верхня публіка зве їх орками (видозмінене "урки"), а їх державу - Уркаїнським Уркаганатом (або просто Уркаїною). І використовує як полігон для виробництва снафу.
Снаф, як відомо з нашої реальності, реальні відеозаписи різної жесті. У світі Пєлєвіна - гібрид новин та художнього фільму (людям нудно дивитися новини, їм потрібна художність. людям нудно дивитися стократ пережовані художні стрічки, вони хочуть реальності).
Головний герой - Дем'ян-Ландульф Дамілола Карпов, оператор літаючої камери, яка знімає снаф. Він живе з лялькою-сурогатом жінки, якій для максимальної цікавості виставив на максимум параметри "сучність" та "духовність". І почав за великі гроші знімати снаф про пару орків - Грима та Хлою.
З часом пара орків стає героями моніторів. Вони потрапляють на Біг Біз, де пробують адаптуватися. Врешті, Грим закохується у Дамілолину суру Каю...
Що цікавого: розкішна зла сатира на сучасне суспільство, його елоїв та морлоків. Тонкі натяки в кожному абзаці, гострі багатошарові дотепи, гра слів та інші найкращі прикмети стилю Пєлєвіна. Ідея тексту - "сила сучасної філософії не в силогізмах, а в авіаційній підтримці". Простьобуються практично всі прикмети сучасного життєвого устрою - від міжнародної політики до блатного шансону)
Обидва світи дотепно сконструйовані і морально знищено уже на етапі введення читача у світ. Нижні орки, які живуть в брудних містах, співають національні пісні "Из этой жопы хуй уедешь" та "Ебал я родину такую" (мелодія легко вгадується) та підкоряються правителям - Рвану Контексу та Рвану Дюрексу. Їх культ - систематичні війни з Біг Бізом і посмертні герої.
Для Біг Біза війни з Уркаганатом - розвага, чергова серія серіалу для жирних мешканців міста, які тісняться в малесеньких кімнатах, платять пекельні гроші за гарний вид з вікна і сидять по самі вуха в кредитах. А ще - живуть зі штучними жінками).
Все впізнається)
Техніка - типово пєлєвінська. Крім змістових концепцій, автор із задоволенням стібеться з жанрових технік антиутопії, попаданської фантастики, culture studies тощо.
Сам он предпочитал называть себя философом. [...] Но в платежной ведомости [...] его должность называется однозначно: «crack discourse-monger first grade». To есть на самом деле он такой же точно военный. Но противоречия тут нет — мы ведь [...] отлично понимаем, что сила современной философии не в силлогизмах, а в авиационной поддержке.
Как и положено настоящему философу, Бернар-Анри написал мутную книгу на старофранцузском. [...] Ударные дискурсмонгеры гордятся знанием этого языка и возводят свою родословную к старофранцузским мыслителям, придумывая себе похожие имена.
Это, конечно, чистейшая травестия и карнавал. Они, однако, относятся к делу серьезно — их спецподразделение называется «Le Coq d’Esprit» [петухи духа] и на людях они постоянно перебрасываются непонятными картавыми фразами. Но мне хорошо известно, что Бернар-Анри знал на старофранцузском всего несколько предложений и даже песни слушал с переводом. Поэтому книгу за него, если разобраться, написал креативный доводчик с французским модулем.
Мы знаем, как сочиняются эти трактаты на старофранцузском — берется какая-нибудь смутная древняя цитата, загоняется в маниту, пальцы пару секунд щелкают по меню, и готово — кубики слов можно громоздить до потолка.
Про орків:
У орков есть два вида элитной гвардии — отряды, которые должны строиться по правую и левую руку от кагана, «правозащитники» и «ганджуберсерки» («левозащитниками» их не называют, потому что эта сторона считается у орков нечистой). В боевом смысле они примерно равноценны, но из-за своих трубок, бород и дредов ганджуберсерки гораздо лучше смотрятся на маниту. Мне повезло, что разбираться с детками стали именно они — правозащитники носят длинные черные плащи со спастикой и больше похожи на попов, чем на солдат.
Про Біг Біз:
Вторая школа возникла недавно. Ее основал ученый Хазм, который стажировался на Биг Бизе и считался у тамошних экономистов гением-самородком (среди них он был известен под псевдонимом Адам-Смит Вессон Монтстрейтери).
Хазм утверждал, что мир уже несколько столетий живет в Эре Насыщения — когда практически не меняются технологии и языки, человеческие и машинные, ибо исчерпан экономический и культурный смысл прогресса. Не следует считать это застоем — таково нормальное состояние общества. В палеолите люди жили так многие сотни тысяч лет; эпоха «прогресса» занимает в истории человечества не более одного процента времени. Есть все основания думать, что Эра Насыщения будет длительной и стабильной — но, конечно, намного более счастливой, чем прошлые исторические плато.
Про боротьбу:
— Пошел пацан в нетерпилы. Дали ему майку «свидетель тирании», прикрепили персональную камеру, все по высшему разряду. Целый год ходил, а камера над ним летала. Как пусора увидит, подбежит сзади и хрясь ногой в жопу. Пусор обернется — все сразу видит, понимает, а сделать ничего не может, только улыбается и честь отдает. Ну, повыебывался парень, это да. А больше ему за все время ничего умного в голову не пришло. И наверх ему пропуска так и не дали. А как война началась, удавили лоха в первый день. Не пусора даже, носильщики с рынка, которые заебались на него в новостях каждый день смотреть. Тебе такое надо?
Думки: жанрово це формально антиутопія, але по суті - сатиричний роман, де форма - один із засобів сатири. Типових для жанру антиутопії питань текст не ставить, просто вистьобує ідейні опори нашого світу. Фірмовий пєлєвінський калейдоскоп вдався, тексти не розпадаються на шматки чужих фрагментів, вони тісно переплетені з реальністю та її міфами. Йде боротьба поганого з іще гіршим, кожна деталь - це насправді наш світ, наші орки і офшарні люди.
До речі, декотрих тупоморденьких українських патріотів вкусила "Уркаїна". Насправді стьобу над Україною не більше, ніж над Росією чи Заходом.
Основні об'єкти сатири - "добро з кулаками" як цінність суспільна, інтелектуальне ожиріння від надмірного споживання як документальних, так і художніх кадрів - як індивідуальний факт. Ворог - сита штучність, яка включає в себе і голосний, а то комерціалізований бунт проти ситої штучності. Текст ратує за тихе самостійне прозріння і вихід за межі логіки оточуючого світу.
Текст гуманніший за попередні. Автор явно симпатизує оркам, у яких штучність буття несвідома. Їм простіше прозріти - декому достатньо підірвати газовий балон під вухом. Натомість мешканцям Біг Бізу вже ніяк - вони в курсі неприродності свого буття, і вона їх влаштовує. Тому в певний момент робот-сура Кая стає більш людиною, ніж жива, але жадібна Хлоя.
Водночас текст дуже "пєлєвінський" - стилістично він не відрізняється від попередніх романів, ніяких знахідок з часу "Емпайр V" немає.
Висновок: сильний, дотепний сатиричний роман. Однозначно рекомендується.
Суб'єктивно: ебаааал я родииинуууу такууууюююююю
Виктор Пелевин. S.N.U.F.F. (скачати)
Про що. Невідоме майбутнє. Після кількох атомних конфліктів всі багатії втекли із зараженої землі на літаючу над землею кулю-острів - "офшарну зону" Бізантіум, або ж Біг Біз з "демократурним" устроєм. Там хороша екологія, але загалом тісно і нудно, тому офшарне суспільство, а це переважно тупуваті жирдяї, потребує високоякісних розваг. У їх світі основна цінність - маніту, що одночасно позначає гроші, монітори та божество.
Люди, що залишились внизу, теж деградували, утворивши своєрідну пролетарську культуру. Верхня публіка зве їх орками (видозмінене "урки"), а їх державу - Уркаїнським Уркаганатом (або просто Уркаїною). І використовує як полігон для виробництва снафу.
Снаф, як відомо з нашої реальності, реальні відеозаписи різної жесті. У світі Пєлєвіна - гібрид новин та художнього фільму (людям нудно дивитися новини, їм потрібна художність. людям нудно дивитися стократ пережовані художні стрічки, вони хочуть реальності).Головний герой - Дем'ян-Ландульф Дамілола Карпов, оператор літаючої камери, яка знімає снаф. Він живе з лялькою-сурогатом жінки, якій для максимальної цікавості виставив на максимум параметри "сучність" та "духовність". І почав за великі гроші знімати снаф про пару орків - Грима та Хлою.
З часом пара орків стає героями моніторів. Вони потрапляють на Біг Біз, де пробують адаптуватися. Врешті, Грим закохується у Дамілолину суру Каю...
Що цікавого: розкішна зла сатира на сучасне суспільство, його елоїв та морлоків. Тонкі натяки в кожному абзаці, гострі багатошарові дотепи, гра слів та інші найкращі прикмети стилю Пєлєвіна. Ідея тексту - "сила сучасної філософії не в силогізмах, а в авіаційній підтримці". Простьобуються практично всі прикмети сучасного життєвого устрою - від міжнародної політики до блатного шансону)
Обидва світи дотепно сконструйовані і морально знищено уже на етапі введення читача у світ. Нижні орки, які живуть в брудних містах, співають національні пісні "Из этой жопы хуй уедешь" та "Ебал я родину такую" (мелодія легко вгадується) та підкоряються правителям - Рвану Контексу та Рвану Дюрексу. Їх культ - систематичні війни з Біг Бізом і посмертні герої.
Для Біг Біза війни з Уркаганатом - розвага, чергова серія серіалу для жирних мешканців міста, які тісняться в малесеньких кімнатах, платять пекельні гроші за гарний вид з вікна і сидять по самі вуха в кредитах. А ще - живуть зі штучними жінками).
Все впізнається)
Техніка - типово пєлєвінська. Крім змістових концепцій, автор із задоволенням стібеться з жанрових технік антиутопії, попаданської фантастики, culture studies тощо.
Сам он предпочитал называть себя философом. [...] Но в платежной ведомости [...] его должность называется однозначно: «crack discourse-monger first grade». To есть на самом деле он такой же точно военный. Но противоречия тут нет — мы ведь [...] отлично понимаем, что сила современной философии не в силлогизмах, а в авиационной поддержке.
Как и положено настоящему философу, Бернар-Анри написал мутную книгу на старофранцузском. [...] Ударные дискурсмонгеры гордятся знанием этого языка и возводят свою родословную к старофранцузским мыслителям, придумывая себе похожие имена.
Это, конечно, чистейшая травестия и карнавал. Они, однако, относятся к делу серьезно — их спецподразделение называется «Le Coq d’Esprit» [петухи духа] и на людях они постоянно перебрасываются непонятными картавыми фразами. Но мне хорошо известно, что Бернар-Анри знал на старофранцузском всего несколько предложений и даже песни слушал с переводом. Поэтому книгу за него, если разобраться, написал креативный доводчик с французским модулем.
Мы знаем, как сочиняются эти трактаты на старофранцузском — берется какая-нибудь смутная древняя цитата, загоняется в маниту, пальцы пару секунд щелкают по меню, и готово — кубики слов можно громоздить до потолка.
Про орків:
У орков есть два вида элитной гвардии — отряды, которые должны строиться по правую и левую руку от кагана, «правозащитники» и «ганджуберсерки» («левозащитниками» их не называют, потому что эта сторона считается у орков нечистой). В боевом смысле они примерно равноценны, но из-за своих трубок, бород и дредов ганджуберсерки гораздо лучше смотрятся на маниту. Мне повезло, что разбираться с детками стали именно они — правозащитники носят длинные черные плащи со спастикой и больше похожи на попов, чем на солдат.
Про Біг Біз:
Вторая школа возникла недавно. Ее основал ученый Хазм, который стажировался на Биг Бизе и считался у тамошних экономистов гением-самородком (среди них он был известен под псевдонимом Адам-Смит Вессон Монтстрейтери).
Хазм утверждал, что мир уже несколько столетий живет в Эре Насыщения — когда практически не меняются технологии и языки, человеческие и машинные, ибо исчерпан экономический и культурный смысл прогресса. Не следует считать это застоем — таково нормальное состояние общества. В палеолите люди жили так многие сотни тысяч лет; эпоха «прогресса» занимает в истории человечества не более одного процента времени. Есть все основания думать, что Эра Насыщения будет длительной и стабильной — но, конечно, намного более счастливой, чем прошлые исторические плато.
Про боротьбу:
— Пошел пацан в нетерпилы. Дали ему майку «свидетель тирании», прикрепили персональную камеру, все по высшему разряду. Целый год ходил, а камера над ним летала. Как пусора увидит, подбежит сзади и хрясь ногой в жопу. Пусор обернется — все сразу видит, понимает, а сделать ничего не может, только улыбается и честь отдает. Ну, повыебывался парень, это да. А больше ему за все время ничего умного в голову не пришло. И наверх ему пропуска так и не дали. А как война началась, удавили лоха в первый день. Не пусора даже, носильщики с рынка, которые заебались на него в новостях каждый день смотреть. Тебе такое надо?
Думки: жанрово це формально антиутопія, але по суті - сатиричний роман, де форма - один із засобів сатири. Типових для жанру антиутопії питань текст не ставить, просто вистьобує ідейні опори нашого світу. Фірмовий пєлєвінський калейдоскоп вдався, тексти не розпадаються на шматки чужих фрагментів, вони тісно переплетені з реальністю та її міфами. Йде боротьба поганого з іще гіршим, кожна деталь - це насправді наш світ, наші орки і офшарні люди.
До речі, декотрих тупоморденьких українських патріотів вкусила "Уркаїна". Насправді стьобу над Україною не більше, ніж над Росією чи Заходом.
Основні об'єкти сатири - "добро з кулаками" як цінність суспільна, інтелектуальне ожиріння від надмірного споживання як документальних, так і художніх кадрів - як індивідуальний факт. Ворог - сита штучність, яка включає в себе і голосний, а то комерціалізований бунт проти ситої штучності. Текст ратує за тихе самостійне прозріння і вихід за межі логіки оточуючого світу.
Текст гуманніший за попередні. Автор явно симпатизує оркам, у яких штучність буття несвідома. Їм простіше прозріти - декому достатньо підірвати газовий балон під вухом. Натомість мешканцям Біг Бізу вже ніяк - вони в курсі неприродності свого буття, і вона їх влаштовує. Тому в певний момент робот-сура Кая стає більш людиною, ніж жива, але жадібна Хлоя.
Водночас текст дуже "пєлєвінський" - стилістично він не відрізняється від попередніх романів, ніяких знахідок з часу "Емпайр V" немає.
Висновок: сильний, дотепний сатиричний роман. Однозначно рекомендується.
Суб'єктивно: ебаааал я родииинуууу такууууюююююю
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-08-15 10:42 am (UTC)no subject
Date: 2012-08-15 10:52 am (UTC)no subject
Date: 2012-08-15 10:48 am (UTC)no subject
Date: 2012-08-15 11:04 am (UTC)no subject
Date: 2012-08-15 04:12 pm (UTC)no subject
Date: 2012-08-15 04:20 pm (UTC)водночас густої дотепності, яка наводить геть несподівані і дуже злі "мостики" між фрагментами реальності, вистачає не лише для задоволення від стилю, а і для підтримання інтересу читача. Нової підколки чекаєш практично від кожного абзацу.
про хепі енд теж зауважив. думаю, це глум над жанром антиутопії, яка має закінчитися погано
no subject
Date: 2012-08-15 05:12 pm (UTC)no subject
Date: 2012-08-20 02:32 pm (UTC)Жартів і по-пєлєвінськи дотепних підйобок дуже густо. Але коли намагаєшся розібрати за ними загальну ціль сатири, то або не знаходиш її зовсім за всіми хитросплетіннями жартів, або вони якісь вже занадто обсосані, як на мене. Усе це суспільство споживання, медіатизація, політично-бойовий зміст філософії, еліта і бидло етц.
Не знаю, може я не досить глибоко вчитався.