![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusПрочитання цієї книги я "обміняв" на гасання на спортивному мотоциклі. Товариш попросив думку про текст, а зі свого боку запропонував половити вітер на Suzuki Katana. Гарний варіант, чо :)
Текст жорсткий (всі герої - в чомусь ущербні, постійно іде випробування етичних та естетичних норм), стиль в'язкий через кількість внутрішніх міркувань. Але вартий.
Отже, Юкио Мисима, Золотой храм. Пер. Г.Чхартишвили. 1956 - скачати
Про що: про красу. Зовнішній сюжет маловажливий. Коротко: головний герой Мідзогуті з дитинства кволий заїка, марить Золотим храмом Кінкакудзі, що став для нього втіленням краси. Через свою потворність він мало спілкується з людьми і живе у світі власних переживань. Він стає послушником храму, і переживає естетичну близькість зі своєю естетичною мрією. Але живучи при храмі, волею-неволею пізнаючи реальний світ, Мідзогуті вирішує спалити храм і покінчити з собою. І здійснює намір - його першу частину, після чого переживає госте бажання жити.
"Золотий храм" вважається естетичним маніфестом автора. Що таке краса з тексту? Основні концепти:
1. Існує певний ідеал краси, вивищений над реальністю і світом. Прагнення до нього може бути метою життя і сенсом постійних переживань, свого роду шляхом до прозріння, духовним досвідом, дотиком до вищого. Ідеал існує у свідомості, він може бути пережитий лише конкретною людиною. І одночасно може бути розділений з іншими. По суті знаходиться на межі суб'єктивного та об'єктивного. Приблизно як категорія якості, яку усвідомлює лише поціновувач, але може її передати іншим (поділитися, описати досвід тощо)
У тексті: справжній Золотий храм - у душі Мідзогуті. Реальна будівля викликає у нього різні враження, вона намагається вкластися в уявну побудову, але виявляється неповною копією ідеалу. Аналогічно: в уяві героя є ідеальна жінка Уіко. Жива дівчина, на основі якої склався образ, має до ідеалу далеке відношення. Герой обговорює свої погляди на красу та ідеал Золотого храму з товаришами, які мають власні уявлення про красу та досконалість. І від способів пізнання світу друзями різниться бачення Храму.
2. Реально існуючі красиві об'єкти є лише вказівниками на істинну красу у свідомості. Вони є ступенями наближення до краси, пізнаючи і осмислюючи їх, людина наближається до абсолюту. Але реальні об'єкти віддалені від ідеалу в силу своєї тілесності і ширше - Сутності, реального, речового існування. Реальність - неповне наслідування ідеалу (платонівська ідея, до речі). Тому для наближення правильно боротися з речовою сутністю будь-якими способами - через ідеалізацію, через відособлення себе від реального об'єкта тощо. І в широкому сенсі - через смерть. Натомість намагання захопити красу у її реальному вияві, її присвоїти, освоїти - віддаляє.
У тексті: чим реальніший храм, тим більше він розчаровує героя. Захоплення жінкою можливе лише на віддалі, у позиції спостерігача. Звідси логічний наслідок - спалити храм, бліду і брудну копію ідеалу, при цьому випробувати міцність власної віри в Красу.
Золотий храм
Думки по темі: з існуванням краси у першу чергу у свідомості важко не погодитися. Але максималізація такого ідеалізму обмежує героя. Його свідомість змогла вмістити 2 ідеали: храм і Уіко - і він відмовився від сприйняття світу та його краси у їх різноманітті. Більше того, він практично відмовився від пізнання схожих красивих об'єктів (інших храмів, інших жінок).
Все логічно - для чого копії, коли є ідеал? Але ідеал, сформований на основі одного враження, нехай і багатократно перетравленого і обсмоктаного свідомістю, замикається на самому собі. Мідзогуті не бачить світу, не бачить природи, врешті, не бачить і реального храму. Краса у його розумінні його осліпила (тут можна згадати давньогрецькі міфи)). Визнавши реальні об'єкти нижчими, герой не припускає, що краса може бути різною, іншою.
Випробування свого ідеалу через знищення його основи - тема цікава. Але в реальності Місіма доходить до того ж, що і Фаулз в "Колекціонері". Герой, знищивши основу ідеалу, отримує задоволення у першу чергу від продовження власного життя, власної тілесної сутності. Що далі - наступний Храм (новий ідеал, нове рабство, новий вогонь)?
Отже, на виході маємо досить жорстоку естетичну побудову, яка заганяє героя у світ власних переживань і ставить кордон "реальності" перед усім світом. Питання: чи варта сила переживання Ідеалу всього світу?
Висновок: цікавий, але досить жорсткий текст про Красу. Рекомендується для прочитання і осмислення.
Текст жорсткий (всі герої - в чомусь ущербні, постійно іде випробування етичних та естетичних норм), стиль в'язкий через кількість внутрішніх міркувань. Але вартий.
Отже, Юкио Мисима, Золотой храм. Пер. Г.Чхартишвили. 1956 - скачати
Про що: про красу. Зовнішній сюжет маловажливий. Коротко: головний герой Мідзогуті з дитинства кволий заїка, марить Золотим храмом Кінкакудзі, що став для нього втіленням краси. Через свою потворність він мало спілкується з людьми і живе у світі власних переживань. Він стає послушником храму, і переживає естетичну близькість зі своєю естетичною мрією. Але живучи при храмі, волею-неволею пізнаючи реальний світ, Мідзогуті вирішує спалити храм і покінчити з собою. І здійснює намір - його першу частину, після чого переживає госте бажання жити.
"Золотий храм" вважається естетичним маніфестом автора. Що таке краса з тексту? Основні концепти:1. Існує певний ідеал краси, вивищений над реальністю і світом. Прагнення до нього може бути метою життя і сенсом постійних переживань, свого роду шляхом до прозріння, духовним досвідом, дотиком до вищого. Ідеал існує у свідомості, він може бути пережитий лише конкретною людиною. І одночасно може бути розділений з іншими. По суті знаходиться на межі суб'єктивного та об'єктивного. Приблизно як категорія якості, яку усвідомлює лише поціновувач, але може її передати іншим (поділитися, описати досвід тощо)
У тексті: справжній Золотий храм - у душі Мідзогуті. Реальна будівля викликає у нього різні враження, вона намагається вкластися в уявну побудову, але виявляється неповною копією ідеалу. Аналогічно: в уяві героя є ідеальна жінка Уіко. Жива дівчина, на основі якої склався образ, має до ідеалу далеке відношення. Герой обговорює свої погляди на красу та ідеал Золотого храму з товаришами, які мають власні уявлення про красу та досконалість. І від способів пізнання світу друзями різниться бачення Храму.
2. Реально існуючі красиві об'єкти є лише вказівниками на істинну красу у свідомості. Вони є ступенями наближення до краси, пізнаючи і осмислюючи їх, людина наближається до абсолюту. Але реальні об'єкти віддалені від ідеалу в силу своєї тілесності і ширше - Сутності, реального, речового існування. Реальність - неповне наслідування ідеалу (платонівська ідея, до речі). Тому для наближення правильно боротися з речовою сутністю будь-якими способами - через ідеалізацію, через відособлення себе від реального об'єкта тощо. І в широкому сенсі - через смерть. Натомість намагання захопити красу у її реальному вияві, її присвоїти, освоїти - віддаляє.
У тексті: чим реальніший храм, тим більше він розчаровує героя. Захоплення жінкою можливе лише на віддалі, у позиції спостерігача. Звідси логічний наслідок - спалити храм, бліду і брудну копію ідеалу, при цьому випробувати міцність власної віри в Красу.
Золотий храм
Думки по темі: з існуванням краси у першу чергу у свідомості важко не погодитися. Але максималізація такого ідеалізму обмежує героя. Його свідомість змогла вмістити 2 ідеали: храм і Уіко - і він відмовився від сприйняття світу та його краси у їх різноманітті. Більше того, він практично відмовився від пізнання схожих красивих об'єктів (інших храмів, інших жінок).
Все логічно - для чого копії, коли є ідеал? Але ідеал, сформований на основі одного враження, нехай і багатократно перетравленого і обсмоктаного свідомістю, замикається на самому собі. Мідзогуті не бачить світу, не бачить природи, врешті, не бачить і реального храму. Краса у його розумінні його осліпила (тут можна згадати давньогрецькі міфи)). Визнавши реальні об'єкти нижчими, герой не припускає, що краса може бути різною, іншою.
Випробування свого ідеалу через знищення його основи - тема цікава. Але в реальності Місіма доходить до того ж, що і Фаулз в "Колекціонері". Герой, знищивши основу ідеалу, отримує задоволення у першу чергу від продовження власного життя, власної тілесної сутності. Що далі - наступний Храм (новий ідеал, нове рабство, новий вогонь)?
Отже, на виході маємо досить жорстоку естетичну побудову, яка заганяє героя у світ власних переживань і ставить кордон "реальності" перед усім світом. Питання: чи варта сила переживання Ідеалу всього світу?
Висновок: цікавий, але досить жорсткий текст про Красу. Рекомендується для прочитання і осмислення.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-09-27 04:29 pm (UTC)Приблизно як категорія якості, яку усвідомлює лише поціновувач, але може її передати іншим (поділитися, описати досвід тощо) — звучить досить парадоксально, але дуже традиційна концепція для елітаристських філософій
Щодо платонівського ідеалу, то це досить суперечливе тлумачення японського автора. Я б швидше прив’язав це до дзен-буддизму (головний герой — монах), який успадковує буддистські погляди на життя як на кипіння дхарми, яка приховує від нас нірвану + особливості дзен-буддизму (якщо не помиляюсь, в книжці якраз про японський дзен-орден буддистських ченців), в якому уже виявляються зародки цих парадоксальних виразів захоплення.
Да, чому герой так довго збирався покінчити життя разом із храмом, але потім просто втік, відчуваючи перемогу, мене справді дивувало. Якась напівроздзвоєність свідомості: з одного боку, Золотий Храм був зовнішнім відображенням частини душі самого героя, з другого — інша частина вижила і радіє цьому. Анатомія саморуйнування, чи що.
no subject
Date: 2012-09-28 06:51 am (UTC)платонівська ідея в тому сенсі, що є світлий ідеал, загиджений реальністю. для дзену таке розмежування і різке відкидання реальності нехарактерне, наскільки я знаю.