Мистецтво дихати вітром. Моторейд на Західну Україну (майовка 2013). День 2

[archervarius]

В попередній серії: радісний мотоцикліст летів по львівській трасі аж до танкодрома на Тернопіль, розбив аморта, поремонтувався серед ночі в тернопільських байкерів, намутив пива і заночував у куми.

Розвалини, древні й сучасні. 1 травня. День 2.

О 7 ранку в квартирі з поїзда матеріалізувався Сашко - напарник і попутник на подальшу подорож. Прогулялися з кумою тернопільським парком (йолкі ж, ніби вчора тут бродили і жартували утрьох у 2003 році! Ті ж олені й павичі у парку, та ж річка і сходи. Ті ж самі ми, хіба наїли з півцентнера на трьох).

Вранці бокси байкерів ще більш мед-максові, ніж вночі. В пам'ять врізався суворий кастом на базі МТ з автомобільною магнітолою, клепаним щитком та спинкою пасажира з кованого скрученого прутка.

Ура, їдемо - удвох! Мета - Чортків і хутір Залісся, печера Млинки. З позитиву - нормально рулимося, просадка рихтованого аморта незначна. З негативу - мот з двома чималими райдерами та їх прикрученими до багажника рюкзаками перегружений на добрий центнер, підвіску пробиває на кожній ямі, а ям тут - як нігр у Парижі. Крім того, після вчорашнього не гнуться пальці лівої руки від зчеплення.

Перед Дружбою менти направляють на об'їзд через Тютьків, гак на 25 км. Тож крадемося - з незвички і по паскудній дорозі в напрямку Чорткова, дорога скаче вгору-вниз подільськими горбами (згадується осіння велоподорож). Рулити і гальмувати важко, на серпантинці в Теребовлі бринчать нерви - різкий спуск з поворотами геть не радують. Швидкість - від сили 50, здоровенна десперада невдало прикидається скутером, дирчить на другій-третій передачі. Я нервую від дороги, Сашко - від моїх нервів, але кілометри намотуються, а ціль наближається.


Осінь-весна

А перед Чортковом - Копичинці, а на окружній селища є колиба, де ми, будучи двоколісними без мотора, смачно обідали. Заїжджаємо у двір - зачинено, банкет. Отримали наводку на кафе "Орися" в кількох кілометрах і не пожаліли.


Kopychyntsi byker blues

"Орися" - зразок толкового, якісно і душевно організованого придорожнього комплексу. Заправка, мотель, банкетний зал і подвір'я з будиночками зі столами для компаній. Їжа смачна, готують швидко, приносять оперативно, коштує адекватно. Шашлик з "Орисі" впевнено найсмачніше, що ми їли у мандрах. Грибна юшка (солянка з такими порціями не влізе, і взагалі, на Заході грибна юшка - це святе) ароматна, без ароматизаторів. Все просто сонячно, і ще більше нас радує телефоном пані Аня, дружина старійшини спелеологів Доктора. Її притулок готовий прийняти нас увечері, ми єдині постояльці, екскурсовод буде. В голову приходить блаженна думка розважити день, у якому тільки й світла, що на шампурі, поїздкою до Джуринського водоспаду.


В гостях у Орисі


Коммі-тролінг

Чортківська окружна - одна з найкрасивіших доріг Західної України. Широкий шлях пірнає в долину, потім різко виходить на гребінь, скрізь відкриваються розкішні краєвиди. По довжині шлях не дуже раціональний, але задоволення польового вітру в обличчя примушує підняти скло шолома на зло всім мошками і їхати, завмерши від кайфу.

Далі на селище Товсте дорога (Е85) більш-менш прийнятна, хоча ями вискакують несподівано, і гасають фури. Кілометрів за 20 поворот на Городенку і Коломию (Р24), дорога звужується, ями поглиблюються. Їдемо до повороту на Нагоряни, далі через село до наступного села Нирків. Ліворуч долина, в якій видно руїни Червоноградського замку. Тут же - будочка гавчика, який збирає по 5 грн за проїзд.

Долина, а в долині - замок

Є ще один варіант проїзду - за Товстим і Рожанівкою - поворот на село Солоне, далі до Ниркова. Туди потикатися не слід, дорога убита. Через Нагоряни теж не фонтан, але автомобілем цілком нормально.

Транспорт можна кинути на повороті, а можна спуститися грунтовою серпантинкою нижче - стоянка є на рівні замку і в самому низу. Там, за краєм горба - Джуринський водоспад. Грунтовка на трієчку, але під силу пересічному легковику і навіть перевантаженій деспераді. Ми їхали, плигаючи на каменюках, але таки навернулися - не зорієнтувався у вибору більш пологої дороги, недовернув руля. Встали, обтрусилися, виколупали глину з радіатора жертв, крім скла смартфона, нема. В таких випадках завжди кажу: "Спасіба, судьба, шо взяла дєньгамі".


Повноводдя Джуринського водоспаду

Важко повірити, але до війни на цих диких, зарослих деревами пагорбах жило польське містечко Червоногруд, навіть було повітовим центром. Замок був його серцем, він кільканадцять разів перебудовувався, аж поки на його фундаменті протягом ХІХ століття не виріс палац, що сильно постраджав у Першу світову. У 1945 році тут був бій УПА з польським гарнізоном, загинуло біля 50 поляків. Решту вивезено в Польщу, і Червоногруд потроху вмирав, аж до офіційного зникнення у 1970 році. Зараз в долині - руїни замку та костьолу, малесенький табір "Ромашка", недомонастир УПЦ.


Залишки замку

Якщо спуститися донизу - затишна долинка річки Джурин, купа наметів з відпочивальниками - і водоспад. Він вважається найвищим рівнинним водоспадом України (16 метрів), влітку прогрівається і можна купатися. А навесні, коли рівень води високий, це справжня лють стихії з кількох каскадів. Пізніше дізнався, що за півгодини пішки вище по річці є гротик з маленьким водоспадиком.


Костьол в гармонії з природою

Замок наразі розвалений, башти - величні й високі - в аварійному стані. Полазити по руїнах цікаво, але без каски і мотузок кудись вище пхатися сенсу немає. Вся долина неймовірно фотогенічна, хочеться приїхати з толковим фотоапаратом і штативом, і клацати з різних ракурсів. Дядько Шпеер був правий з теорією руїн.


З серпантину

По-хорошому треба брати намет, пальник і ставати під водоспадом на деньок - відпочити. Але нам треба до Млинок, тому виїжджаємо по грунтовці (підніматися "внатяг" на першій простіше) і женемо на Чортків, щоб встигнути до смерку. Крутіння руля на спуску прокачало скіл "об'їзд ям", тому тримаємо швидкість уже під 70, і досить швидко заїжджаємо у Чортків, де таримося пивом, лимонадом і цукерками. Пакет з їдлом був останньою краплею для тварюки, вона просіла, підвіска практично не працювала.


Живе і мертве

Від Чорткова до села Залісся повертаємо на "ромашці" на Заводське (Т20-01), дорога цілком прийнятна аж до повороту праворуч в селі Шманьківчики. Далі починається просто пекельна смуга перешкод із залишків асфальту, грунтовки, здоровенних шматків піщанику та іншої радості. Перша-друга передача - аж до Залісся, а там праворуч - і до хутора (там просто сільська грунтовка середньої паршивості). Для мотоцикла дорога особливо лайняна - постійно зустрічається дрібний щебінь, на якому тварюка некерована. Важливо: на хуторі магазина немає, за пивом - до Залісся, тому краще таритися завчасно.

Про Млинки і притулки. Здається, місцевих на хуторі лишилися одиниці, натомість спелеопритулків там кілька. Ми традиційно зупиняємося у пані Ані та Доктора. Під житло виділений господарчий блок, де у кімнаті спартанська обстановка - стоять до десятка ліжок з матрасами, з них два двоповерхові. Постіль і подушка в базовий комплект не входять. Також є варіант кімнати в будинку господарів, принаймні, сім'ю з дитиною поселили туди. До честі господарів, у притулку дуже чисто - все вимите, виметене, свіже, спальники чистісінькі.


У пані Ані

В притулку діє "накопичувальна" цінова політика - кожна послуга +грошик. Ночівля - 30 грн з людини, спальник - 10 грн, гарячий душ - 10 грн (маєш своє - не платиш). Ітого 60 грн з рила, якщо душ двічі. Цілком прийнятно, хоча за такі ж гроші ми ночували в номерах мотелю - з постіллю, ТВ тощо. Але в цьому місці - це чудова пропозиція. Пані Аня годує - 30 грн сніданок чи вечеря, 35 - обід (дві страви + салат). Їжа - хороша домашня "як собі", особливо господиня любить насипати величезні кілограмові порції і годувати так, що з-за столу вилізти не можеш. З бонусів - невеличка стоянка, літня кухня - альтанка у дворі (можна самим готувати їжу), мангал, столик з кріслами, є лазня за додаткові гроші. Сумарно це місце нам дуже подобається гостинністю і незалюдженістю.

До пані Ані ми приїжджаємо за 10 хвилин до смеркання. Вечеряємо, а потім довго сидимо біля притулку в кріслах, сьорбаючи пивце та лякаючи хрущів. Завтра печера!

Ітого: в сідлі - 7 годин, пройдено - 190 км. Ями, перегруз, нерви - і розкішний пейзаж. Піт, дим, нічні хрущі на хуторі. Ты чувствуешь в воздухе нездешние отзвуки.

Comments

[oles-barlig.livejournal.com]

круто!