Про Туреччину ми знаємо мало!
Знаємо от пахлаву, знаємо Роксолану
(майже за Маяковським)
Незважаючи на географічну близькість та шалену популярність як місця відпочинку, про історію Туреччини ми знаємо мінімум. Точніше, знаємо зі школи, що козаки писали листа і навіть плавали до проклятих басурман і визволяли бранців, а ті крали у нас хлопчиків і робили з них яничар. Найкмітливіші згадають, що саме турки за посередництва Кульчицького військово-обложним шляхом відкрили нам каву.
Історія Османської імперії буде для українського читача відкриттям. На момент правління Сулеймана Пишного (правив 1520-1566 рр.) це була найбільша у світі мусульманська імперія, яка володіла усім Близьким Сходом і контролювала місто трьох релігій - Єрусалим. Про її внутрішню будову, звичаї, будні та свята османів - від султана до бідняка-водоноса розповідає Рафаела Льюїс у своїй книзі "Османська Туреччина: побут, релігія, культура".

Іван Гонта в тюрбані. Жартую, Сулейман І Пишний
Османська імперія була абсолютною монархією з дуже неочевидною системою престолонаслідування та механізмами рівноваги. Султан, отримавши трон, мав абсолютну владу, але потрапляв у зміїне кубло інтриг з боку своїх братів, дітей, військових, візиря та імамів (вчителів релігійного закону та права). Він безжально карав кого вважав за потрібне (лише аристократії за місяць страчувалося біля двох сотень), з іншого - якщо його влада була неміцною, то способи змістити володаря і посадити нового були відладжені. Так з часом і сталося - султан став номінальним володарем, віддавши всю владу великому візирю.
Османська імперія складалася із "ядра" - двох головних провінцій, азійської Анатолії та європейської Румелії, а також численних територій з різним статусом. Одні з них управлялися генерал-губернаторами (як Єгипет), інші мали власних володарів і лише платили данину (як Крим). Система трималася на абсолютній покорі султану та ісламській толерантності. Цікава деталь: якщо на війні турки були безжальними головорізами, то в мирний час вони поводилися спокійно та доброзичливо, інаковірці особливо не притіснялися (як на XVI століття - круто!) Християни та іудеї платили більший податок, постачали молодь в корпус яничар, підкорювалися голові своїх общин і спокійно жили.
Державна влада втілювала справедливість за типом класичної імперії: перед султаном всі рівні та всі підзвітні, а султан звітує тільки богові. Через це ніякі Іскри й Кочубеї не почувалися спокійно, особливо ввечері, коли кат Стамбула виходив на вулиці.
Накази та контроль пронизували все життя Османської імперії, і особливо яскраво проявлялися в Стамбулі, де до султана і головного візира було недалеко. Чесність торгівлі, ціни за будь-які товари та послуги, забудова, освіта та медицина, турбота про вдів та сиріт - все це контролювалося, а порушення каралися, переважно фізично. Наприклад, за пиляні гирі лупили по п'ятках прямо на базарі.
Як і в інших імперіях, державність була вищою за національність (зараз це трохи важко збагнути). Слово "турок" означало селюка, імперія була не турецькою, а османською, тобто усіх тюрків-мусульман. Тут характерна деталь - як тільки імперія втратила останні сили, відразу почав рости безконтрольний націоналізм турків і почалися геноциди - зокрема, вірмен та болгар.
На високому рівні була освіта (щоправда, тільки для хлопчиків) та медицина. Початкова освіта була майже загальною, а в лікуванні османи дійшли навіть до обладнаних психлікарень.
Проте головне у тексті - це цікаві деталі!

Яничари. Ті самі тричі прокляті запроданці. Корпус яничар було створено, щоб військова еліта імперії була незалежною від турецьких родів та кланів. В яничари взагалі не брали турків, єдині мусульмани, що могли потрапити в корпус - бошняки. І то, під час набору (а на Балканах він був як призов) особливо слідкували, щоб жоден турецький юнак не потрапив до лав майбутніх яничар. З кінця 17 століття почався розклад системи, як і всієї імперії.
В Стамбулі юнаки потрапляли до багатих сімейств на роботу і навчання, потім ішли на воєнну службу, а пізніше могли пробитися до найвищих щаблів влади, аж до поста великого візиря (відсутність родичів була плюсом у резюме).
Яничари мали статус особистих рабів султана, тобто були безкарними і не відповідали за свої вчинки. За забране на базарі яблуко крамар мав подати позов до султана.
Яничари були найстрашнішою військовою силою імперії, їх дуже боялися у Стамбулі. Вони затверджували нового султана (зазвичай той відкупався подарунками), спокійно пиячили, бузили на вулицях, всіляко баригували і взагалі поводили себе безнаказано. Єдина спільнота що не боялася їх - дубильники шкір, суворі холостяки з передмістя Стамбула, що не допускали представників влади у свій квартал, своєю владою карали злочинців, а на війну виставляли 5-тисячний загін.
У яничар (як і при дворі султана) збереглася старовинна система звань - пов'язана з кухнею. Старші офіцери звалися стольниками, нижче були кухарі й аж до водоносів. А головний об'єкт честі - казани, з яких їли яничари. Якщо в бою казан ставав трофеєм ворога, всю військову частину розформовували, офіцерів з ганьбою переводили, а іноді й виганяли з армії.
Гарем. Султани дуже рідко мали офіційних дружин, тільки наложниць, діти яких ставали спадкоємцями, а самі жінки займалися інтригами. Наложниці з часом отримували свободу і виходили заміж, причому вважалися бажаними нареченими - за вроду (інакше б не потрапили в гарем султана), манери (цьому в гаремі вчили) та знайомствам при дворі. Особливо з головним садівником, який був найвпливовішою особою двору падишаха, зосереджуючи посади постачальника, поліцейського, керівника спецслужби та інших.
Євнухи. Коштували дуже дорого, і були по кишені лише дуже багатим людям. А оскопляли їх єгипетські християни, мусульманам це заборонялося.
Суспільство. В Туреччині не було потужного шару спадкового дворянства, як у Росії. Були залишки феодальної аристократії, але зазвичай все вирішувала дуже динамічна суспільна драбина. Статус раба теж був незвичний - після звільнення він отримував усі громадянські права, а не залишався у статусі вільновідпущеника. Хлопчик з балканського села міг стати яничаром (теж рабом) - керівником провінції - чиновником - великим візиром.
Релігія. Іслам з часом переплівся з величезною кількістю відгалужень і забобонів. Наприклад, була сильна віра в уроки. Особливо поганими вважалися незвичні сині очі європейців, з ними боролися "клин клином", вішаючи блакитні очі-обереги (всі, думаю, бачили такі). Очі на зображеннях (нагадаю, іслам забороняє зображувати людей) вважалися диявольськими, тому в церквах турки часто вишкрябували очі святим (сам таке бачив у Грузії в Давид-Гареджо). До речі, віра обіцяла рай не лише шахідам, що загинули за віру, а й усім, хто помер від руки вбивці, утопленикам, загиблим у завалам і - увага - померлим від дизентерії, якщо ті не намагалися вилікуватися. Обісраним до гурій, да. До християн зазвичай ставилися толерантно, деякі мусульмани навіть потай хрестилися в церквах для додаткового захисту.
Іноземці. В імперії діяв режим капітуляцій, за яким іноземці не підлягали турецькому праву та суду, їх судили посли країн. На початку це була величезна торгова привілегія, а з середини 18 століття сприймалося як слабкість держави. З 1833 року права всіх християн в імперії відстоювала Росія (це до питання про Рим №3).
___________
Трохи дьогтю: занадто радісно все описано. Прочитавши книгу про землю, що сочиться рахат-лукумом, залишається пожаліти бідних козаків, які заміть покоритися султану та мирно вівчарювати по Дніпру, хотіли збройної свободи. Втім, приклад Дорошенка показує, що не всі.
Також знайшов у книзі кілька суперечностей. В одному розділі говориться, що цигани-торговці кіньми були багатими, в іншому - що це була зневажана біднота. В одному стверджується, що в імперії не було спадкової аристократії, в іншому розповідається про корпуси кінноти з числа феодальної аристократії. В одному говориться, що в психлікарнях хворих опікали і навіть лікували музикою, в іншому - що на святковій ході гнали натовп божевільних, а лікарі їх били на потіху публіці.
Висновок: дуже цікава книга про історію, культуру та побут близької до нас Туреччини. Великий "Вокруг света". Дуже рекомендується!
no subject
Date: 2013-08-30 08:00 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-30 08:07 am (UTC)книга дуже легко і приємно написана, я її по аеропортах читав, отримав задоволення
no subject
Date: 2013-08-30 12:47 pm (UTC)no subject
Date: 2013-08-30 09:46 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-31 02:12 pm (UTC)Я чув, зонепад Османської імперії почався з українки Роксолани при султані. Висновки не дуже толерантні начебто :)
no subject
Date: 2013-08-31 03:03 pm (UTC)про занепад - за Льюїс, правління Сулеймана Пишного було апофеозом імперії, коли за рахунок завоювань було багато умовно дарових ресурсів. Далі почалася мирна праця, яка врешті призвела до занепаду. Не змогли перебудуватися...
no subject
Date: 2013-09-01 08:30 am (UTC)Анекдот: екскурсія іноземців у колгоспі. Голова те й те нахвалює.
- Ну а це - каже - наш ставок: води по коліна, але риби дохуя!
Незнайомі з ідіоматичним виразом іноземці здивовано перепитиують:
- Як це може бути?
- Ну...це не дуже скромно, але ви самі запитуєте. У наших мужиків хуї до підлоги!
no subject
Date: 2013-09-01 08:47 am (UTC)реквестую пиятику при нагоді, і постараюся найти нагоду.
no subject
Date: 2013-09-01 01:07 am (UTC)Цікаво, це більш-менш збігається з поглядами Хоскінга на Російську імперію. У РІ, звісно, не було геноцидів типу вірменського. Але ідея така, що російський етнічний націоналізм шкодив цілісності імперії, а імперія шкодила формуванню етнічної самосвідомості росіян.
no subject
Date: 2013-09-01 08:45 am (UTC)достатньо згадати як РІ роздавала дворянство усім народам, які до неї приєднувалися, на шкоду дворянству власному. Грузинські та малоросійські дворяни були об'єктом злобної заздрості. російське дворянство, у свою чергу, відбивалося власною історією.
Не торговал мой дед блинами,
Не ваксил царских сапогов,
Не пел с придворными дьячками,
В князья не прыгал из хохлов,
вгадаєш, про кого останні два рядки?
інша справа - мода на національне, вона була нестійка, і сплеск при "Ананасі ІІІ" був, звичайно, потужний. Але там якраз царську русофілію звело нанівець дворянство.
а стосунки між метрополією і колоніями не дуже відрізнялися від тих, що існують при глобалізації. все одно всі вчать мову метрополії, орієнтуються на її культуру, і намагаються туди виїхати.
no subject
Date: 2013-09-01 11:13 pm (UTC)А. А. Безбородко, сын малороссийского генерального писаря; он был возвышен Екатериной II, которая присвоила ему сперва графское достоинство, а затем и титул светлейшего князя;
Але зрозуміло, що список не обмежувався Безбородьком; щоправда, не всі ставали князями.
Зрозуміло, що запорукою сили і блиску РІ (як і СРСР) була інтеграція тисяч талановитих енергійних людей різних національностей. Грубо кажучи, Рязанов, Міхалков, Данелія знімають фільми з Гурченко, Ахеджаковою і Фрейндліх з використанням пісень Візбора і Окуджави. Чи той-таки Акунін... Не кажучи вже про державних діячів.
Пригадалося: у Уфі 90х один молодий татарин - фізик за освітою, професійний модельєр - щиро піднімав тост за велич Росії. А у 1994 карачаї докоряли нам "відокремленням" України.
Кожного разу, коли російські скіни б'ють у Москві туриста-башкіра чи якута, що приїхав у відрядження, вони вгоняють ще один цвяшок у труну РФ.
no subject
Date: 2013-09-01 11:20 pm (UTC)Про українське дворянство і така епіграмка була: "На одного жида - два грека, на грека - два армянина, на одного армянина - два полтавских дворянина"
так, інтеграція різних національностей. так, доводилося переймати мову і культуру метрополії. але зараз так само: хочеш вийти на глобальний ринок, вчи інгліш.
а скіни у Мск якутами не займаються, їм таджиків та нігр вистачає.
no subject
Date: 2013-09-01 11:31 pm (UTC)"Я русский! - с гордостью в ответ
Бросаю на вопросы кто я".
(ну, це у еміграції, після 1918)
Не впевнений, що московські скіни завжди відрізняють таджика від волжського татарина.
no subject
Date: 2013-09-01 11:37 pm (UTC)щодо самосвідомості - так, тут ситуація змінилася. але вже у другому поколінні діти сприйматимуть себе як американців/поляків/кого ще там.
ти давно у Москві не був. звичайно, відрізняють. Казанські татари, до речі, досить адекватна публіка. На відміну від кримських водіїв маршруток та продавців пахлави
no subject
Date: 2013-09-02 12:07 am (UTC)Штати можуть економічно контролювати багато країн, впливати на їхню внутрішню та зовнішню політику, але не оголошувати їх частиною своєї країни, а мешканців - американцями. Відповідно, мексиканець з Вера Круз чи українець з Харкова можуть мріяти переїхати до Штатів, інтегруватися там, отримати громадянство, сприяти розвитку цієї країни. Але при цьому чітко розуміють, що на разі не є американцями і поки що не живуть у Америці.
А литовець 19-го століття може й мріяв перебратися до Петербургу, але знав, що вже є "русским" і вже зараз може служити "своїй" державі - Росії.
Щодо волжських татар і башкір - вони (за моїм досвідом) носії (східно)європейської культури. Принаймні у той самій мірі, що пересічні росіяни. Але серед українців і росіян забагато забобонів про "бусурманина на коні і з ятаганом".
Я про інше: у темному провулку банда гопників-"патріотів" навряд чи буде розбиратися, хто гастарбайтер з Ташкенту, а хто професор вищої математики з Казані.
no subject
Date: 2013-09-02 10:04 am (UTC)ті ж вотяки (удмурти) сиділи в лісах, в армію не призивалися, на них просто забили, плати собі податки і живи як хочеш
а от коли зараз країна міняє курс, це зразу супер-переворот (Грузія у 2003-5 була мало не 53 штатом).
про башкир сказати не можу, з татарами добре знайомий. у них своя специфічна ментальність, від росіян їх відрізняє хазяйновитість, любов до дорогого одягу та прикрас (але не так, як грузини, смаку трохи більше), дотримання обрядів у побуті (навіть пофігістичні до ісламу татари надають перевагу халяльному м'ясу). і одружуються переважно на своїх.
про скінхедів - гопникам все одно національність. навіть якщо це буде білява бестія. а скіни переважно по азіатах і неграх працюють, татари і якути їм нецікаві, вони нечисленні і нешкідливі
no subject
Date: 2013-09-02 12:41 pm (UTC)Інтегрувати, скажімо, Курляндію чи мешканців волжських лісів - лінгвістично, культурно і навіть економічно - було дуже складно з суто технічної точки зору. Тут би взагалі утримати над ними владу! А от коли з'явилася мережа залізниць, якісний поштовий зв'язок, коли покращилися дороги тощо тощо, то й з'явилася хоч якась можливість перетворити імперію на націю, а підданих - на росіян.
Скажімо, у 18 столітті більшість підданих жили по селах, не вміли читати, а доїхати від села до села - то була ціла подорож. А тепер - більшість у містах, майже усі вміють читати газети, майже усюди радіо чи телебачення чи інтернет. Усі в курсі новин, усі знають, у якій країні живуть, усі уявляють собі, де Росія і де Америка і що це взагалі таке. Тобто інтеграційні механізми значно значно сильніші.
no subject
Date: 2013-09-02 12:47 pm (UTC)1) поки всі живуть в лісах-селах, можна легко нав'язати свою систему освіти, релігійні моменти певні, супротив буде стихійний, запеклий, але це буде битва традиційного з модерним. модерне виграє, хоча може деформуватися
причому це іноді буде навіть добро - наприклад, принести писемність якимсь козолюбам
2) про інтеграцію - до 1СВ для поїздки за кордон віза не була потрібна. власне, поняття такого не було. сів - поїхав. оце я розумію відкритість світу
no subject
Date: 2013-09-02 01:23 pm (UTC)Ха! Так тоді за кордон могли їздити одиниці. Ну сотні, але ж не десятки тисяч. Трудова (ім)міграція йшла до Північної Америки, Бразилії, Аргентини, але у Європі не було сенсу її обмежувати.
Інша річ, після 1СВ - біженці, заробітчани, по всій Європі мільйон росіян, у Відні тисячі галицьких євреїв, до Франції завезли італійців... А тут ще народ хоче їхати. Але навіть тоді не було сенсу обмежувати імміграцію з Африки.
no subject
Date: 2013-09-02 01:28 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-02 11:23 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 10:32 am (UTC)дуже добре. оце їм гепаки порозривало
no subject
Date: 2013-09-07 10:57 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 11:15 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-08 10:07 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 02:44 am (UTC)Ну, кріпацтво, хабарництво - це могло бути і в національних державах. Емські укази і інша русифікація? "Перегибы на местах".
В позитиві - величезна держава, можливості для кар'єри, інтеграція найкращих талантів різних національностей - і підняття російської мови (сумісними зусиллями) на високий рівень, перетворення її на мову науки і високої культури.
Зрештою, що такого страшного у російській? Мова як мова. Витісняє інші мови? Так і українська вже майже витіснила гуцульські діалекти, а поляки та давні білоруси асимілювали ятвягів...
Це я так, для продолжения разговора)
no subject
Date: 2013-09-07 09:32 am (UTC)якщо коротко, то погане в імперії - це паскудне функціонування багатьох механізмів, які себе вичерпали, а змінитися швидко не могли. через що її звалили дуже швидко
no subject
Date: 2013-09-07 12:25 pm (UTC)умовно кажучи, якби РІ мала тодішні потужності Великобртанії, або Франції, то справа б закінчилася інакше і ситуація з українською в кращому разі була б як із бретонською чи каталанською.
no subject
Date: 2013-09-08 10:18 am (UTC)другий фактор - специфічне положення українців і білорусів, які були ніби й титульною нацією, але і окремішніми
третє - наявність двох Україн, які гарно одна одну гріли. нелегалка заходу друкувалася на сході, і навпаки.
на певному етапі культура і політика з'єдналися, отримали підтримку різночинців, яких імперія теж довго намагалася правильно використати. далі кілька неоковирних кроків - і зупинитися процес було нереально.
no subject
Date: 2013-09-08 12:32 pm (UTC)а про наявність 2х Україн - 40 років вони знаходилися в складі однієї імперії, причому на західній русифікація хоть і не запускалась на повну потужність, але встигла траву потоптати..
далі кілька неоковирних кроків
от і виникає питання - як довго цей "мультикультуралізм" міг триматися в балансі?
no subject
Date: 2013-09-09 07:47 am (UTC)"русифікація" - це складний процес, який зараз прийнято спрощувати. українська культура отримувала потужну підтримку (досить глянути на тиражі книг та кількість фільмів).
при цьому рівень культури був нижчий, ніж російської. на Західній Україні навпаки, була потужна українізація, яка після війни вимела залишки польського і німецького впливу. радянська, певна річ.
крім того, існував процес "зворотнього осмосу", коли митці, які не могли пробитися у центрі, їхали в національні республіки, і там якось переймали теми, перекладалися тощо. наприклад, Веллер пробивався через Естонію, а Сімашко - через Туркменію.
тому питання української культури складне і багатогранне.
про ХІХ століття
в кінці ХІХ століття виросла україномовна буржуазія з прибутком високим / вище середнього. от і споживачі культури і її виробники. гарний приклад - колегія Галагана.
взагалі культура в прицнипі легко відроджується. от в 50-х роках ХІХ була жопа, і нічо, видерлися.
no subject
Date: 2013-09-12 11:23 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-13 03:48 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-10 05:23 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 06:15 pm (UTC)Але висновки чимось нагадують приклади з книжки про чорного лебідя: пост фактум знайдено сто двадцять одну об'єктивну причину неминучого розпаду РІ і перемоги більшовиків.
no subject
Date: 2013-09-08 10:13 am (UTC)і це не причини, а "слабкі місця".
на прикладі: автомобіль "Славута" весь складається зі слабких місць. він гниє, погано їде ітд. все це можна назвати "сто двадцять одна об'єктивна причина неминучого розпаду" Славути. Але важливий конкретний випадок і конкретні запущені місця.
no subject
Date: 2013-09-10 05:30 pm (UTC)Слабкі місця є й у імперії і у національній державі. Але чи перекривали переваги потенційно незалежної УНР переваги потенційно реформованої РІ (чи там якоїсь нової гіпотетичної російської Федеративної Республіки) ?
У теорії, українець міг читати українські газети, ходити до укр. гімнації, але мати можливість зробити кар'єру у Петербурзі, зайнятись бізнесом у Сибіру чи працювати інженером на пароплавному заводі у Ризі.
no subject
Date: 2013-10-16 01:12 pm (UTC)Довго писати - однак не все з Кульчицьким так просто. Не знаю, чи відкриється лінк, але там "гішторична розвідка".
no subject
Date: 2013-10-16 01:31 pm (UTC)а так - ну да, з початку 17 століття поповзло.