По Драчу

[archervarius]

"Як в нації вождя нема, тоді вожді її - поети" (Маланюк). Цікаво, що якщо в нації вже є повна колода мудозвонів, то поети - все одно мудаки.

25 березня відомий совість нації Іван Драч закликав усіх націонал-демократів бігти в обійми Тимошенко, «протистояти темній антиукраїнській хвилі, яка накочується на нашу землю» і організувати народний опір «спробам Януковича і його команди змінити хід української історії ХХІ сторіччя, відібрати у нашого народу його культурно-національні та історичні цінності»

Через 2 тижні він же на врученні Шевченківської премії сидів поруч з хамом, а потім переказував через журналістів компліменти знавцю Чехова і Анни Ахметової: «Я знаю, що він сам і співає, і пише вірші. Він мені читав свої вірші, коли вже був прем`єром. Один присвячений товаришеві, який загинув у лаві...»

Ото встав би ТГШ 9 березня, та взяв би добру ломаку, і вломив би добрячих звіздулів драчливій ентелехенції.

Comments

[dmytrish.livejournal.com]

Як на мене, то Драч справляє враження людини непостійної, розкиданої, здатної до таких художніх проривів, але водночас надмірно емоційної. Не бачу особливої психологічної суперечності між його новаторством тоді і такою поведінкою зараз.
Заява про «темну антиукраїнську хвилю» схожі на спробу співака витягнути таку високу ноту, яка йому вже явно не під силу. У поезії він робив (здається, за останній десяток років особливих поетичних здобутків він не досяг) так само — брав найвищу можливу ноту, і часто йому щастило. Не дивно, що після зриву голосу співак не може співати взагалі.

[archervarius.livejournal.com]

ІМХО, це просто хвороба, коли писок приростає до корита і ампутувати дуже важко.

За останні 25 років нічого путнього він не створив. Пропоную вважати "того" Драча іншою людиною.

Взагалі, всі спроби нашої ентелехенції влізти в політику закінчуються блядством. Можливо, тому, що легкі гроші ваблять і відучують працювати.