Присвята: історичний осколок та сьогодення

[archervarius]

У ХІХ столітті в Російській імперії склалася цікава практика. Присвята мистецького твору, імператору чи іншим членам найвищого сімейства була практично гарантією публікації та подальшого успіху.

Фактично присвята була синонімом "сподобалося самому імператору". Звичайно, за таким штампом ганялися жадібні дилетанти. Тому придворна цензура строго вимагала попереднього перегляду присвят - саме чиновники Міністерства двору, а не особисто імператор, у абсолютній більшості випадків утверждували її.

Цензура була строга і доволі справедлива, збиралися непогані експертні відгуки - у Міністерстві імператорського двору сиділи недурні люди. Але цікавинка в іншому.

Типовий відгук на графоманію виглядав так:

Означенное сочинение, хотя содержит в себе выражение верноподданнических чувств, но по неудовлетворительности изложения, не соответствует важности предмета.

Потім твір зазвичай дозволяли друкувати - але без присвяти.

----

В буремному сьогоденні чемні слова господ-с з міністерства двору гарно пасують макулатурі про УПА, Холодний яр і подібне різних кокотюх:

Цей твір, хоч і несе у собі висловлення вірнопідданських почуттів, та через незадовільність зображенння не відповідає важливості предмета.