archervarius | Формаліст на стежці пізнання літератури. "Хорошо!"

Після трьох тижнів безперестанного нидіння над працями теоретиків постмодерну я ще більше закоренився у кошерності формалістичної критики. Є істина в тому, що навколо все є текст, але не все є гарний, якісний текст.

Як відомо, всі без винятку люди розбираються в політиці, економіці та педагогіці. Останнім часом цей список доповнюється літературою. Для руху пальців буду розбирати улюблені зразки поезії. Якщо комусь буде корисно - на здоров'я.

Володимир Маяковський. Уривок з поеми "Хорошо!"

Заувага: останнім часом всі почали дружно співати, що рання творчість Маяковського краща, ніж пізня. Відзначу, що багато місць з пізньої творчості, незважаючи на заангажованість, є добрими зразками поезії.

В уривку, що буде розібрано, Маяковський розповідає про евакуацію Севастополя в 1920 році, якою керував Петро Врангель (тоді з Криму прямувало у невідомість дворянство і співчуваючі). Відомо, що воєначальник, як гідний капітан, покинув місто одним з останніх. Педівікія каже, що евакуація Севастополя була організованою, на відміну, скажімо, від Новоросійська. Будемо вважати, що тут художня правда перевищує життєву (як у "Мцирі").

Текст:

На рейде 
        транспорты 
                  и транспорточки,
драки, 
      крики, 
            ругня, 
                  мотня, -
бегут 
     добровольцы, 
                 задрав порточки, -
чистая публика 
              и солдатня.
У кого - 
         канарейка, 
                   у кого - 
                            роялина,
кто со шкафом, 
              кто 
                 с утюгом.
Кадеты - 
        на что уж 
                 люди лояльные -
толкались локтями, 
                  крыли матюгом.
Забыли приличие, 
                бросили моду,
кто - 
      без юбки, 
               а кто - 
                       без носков.
Бьет 
    мужчина 
           даму 
               в морду,
солдат 
      полковника 
                сбивает с мостков.
Наши наседали, 
              крыли по трапам.,
кашей 
     грузился 
             военный ешелон.
Хлопнув 
       дверью, 
              сухой, как рапорт,
из штаба 
        опустевшего 
                   вышел он.


Глядя 
     на ноги,
шагом 
     резким
шел 
   Врангель
в черной черкеске.
Город бросили. 
На молу - 
         голо.
Лодка 
     шестивесельная 
стоит 
     у мола.
И над белым тленом,
как от пули падающий,
на оба 
      колена
упал главнокомандующий.
Трижды 
      землю 
           поцеловавши,
трижды 
      город 
           перекрестил.
Под пули 
        в лодку прыгнул... 
                          - Ваше
превосходительство, 
                   грести?-  
                           - Грести!-

Let's the tournament begin! Коментоване читання.

На рейде 
        транспорты 
                  и транспорточки,
драки, 
      крики, 
            ругня, 
                  мотня, -
бегут 
     добровольцы, 
                 задрав порточки, -
чистая публика 
              и солдатня.

Маяковський бере епічний стиль - широкий рядок, розлогий ритм. Опис панічного відступу - натовп народу втікає з міста морем. Автор починає з картини рейду (акваторії порту), заповненої посудинами, де кожна - транспорт (або хоча б транспорточок) для втечі. І у цій втечі знищується все людське, яким так любила козиряти "чиста публіка". Ряд спадних синонімів відразу кидає читача у вир подій - перше, що він бачить - це бійка. І деталі меншого калібру - крик, лайка, шарпанина. Поет іронізує з благородних "добровольців", які зараз об'єднані єдиним поривом - задерши штанята (контраст "добровольцы - порточки"), врятувати власний зад.

У кого - 
         канарейка, 
                   у кого - 
                            роялина,
кто со шкафом, 
              кто 
                 с утюгом.
Кадеты - 
        на что уж 
                 люди лояльные -
толкались локтями, 
                  крыли матюгом.

Картина втечі продовжується через знущання над політичними опонентами - конституційними демократами. Ті, хто вчора хотів конституції і порядку, сьогодні хоче лише врятуватися будь-якою ціною. Втім, художність уривка нижча, ніж інших.

Забыли приличие, 
                бросили моду,
кто - 
      без юбки, 
               а кто - 
                       без носков.
Бьет 
    мужчина 
           даму 
               в морду,
солдат 
      полковника 
                сбивает с мостков.

Перші 2 рядки - підводка до квінтесенції панічної втечі, де прагнення жити знищує всі можливі ієрархії. Автор вибирає головні для білого руху (солдатська честь і джентельменство) . Цікаво, що ці два міфи досі є розхожими при зображенні людей і епохи. А тут втеча і стильовий контраст: "благородний" мужчина лупить "благородну" даму в морду - а що, жити хочеться. І солдат "рад-стараца-ваш-сковородіє" готовий власними руками задушити начальника. Всі ці умовності - всього лиш "приличие" і "мода", які легко забуваються, як тільки

Наши наседали, 
              крыли по трапам,
кашей 
     грузился 
             военный ешелон.

Рядки підводять підсумок. В маленькому тексті це була б "затичка", у епічній поемі - можна ;)

Хлопнув 
       дверью, 
              сухой, как рапорт,
из штаба 
        опустевшего 
                   вышел он.

Маяковський відразу бере високу ноту, художня і смислова насиченість рядків потужна. Сухо рапортують про невдачі - і тепер із покинутого міста, порожнього штабу (якщо штаб евакуювали - діло труба) виходить герой фрагмента. Виходить, грюкнувши дверима в прямому сенсі - в переносному насолити більшовикам змоги уже немає.

Глядя 
     на ноги,
шагом 
     резким
шел 
   Врангель
в черной черкеске.

Автор міняє ритм розповіді. Замість епічного розповідного - короткий, рубаний ритм, який одночасно нагадує військовий барабан і ритм швидкого ходу. Він - це Врангель, головнокомандуючий відступаючих військ. Усю бурю, яка панує в душі командира (сором, злість, прикрість поразки, мовчазне ненависть до себе), поет передав двома деталями, що описують ходу: глядя на ноги і шагом резким. Важлива деталь: світ імперії зруйновано, всі її звичаї - розтоптані. І лише Врангель незмінний, як завжди - в чорній черкесці, не біжить - а крокує вулицею.

Город бросили. 
На молу - 
         голо.
Лодка 
     шестивесельная 
стоит 
     у мола.

Як добрий капітан, командир залишає місто останнім. Автор послаблює насиченість тексту, вставляючи оповідний фрагмент.

И над белым тленом,
как от пули падающий,
на оба 
      колена
упал главнокомандующий.
Трижды 
      землю 
           поцеловавши,
трижды 
      город 
           перекрестил.
Под пули 
        в лодку прыгнул... 
                          - Ваше
превосходительство, 
                   грести?-  
                           - Грести!-

Напевне, найсильніший фрагмент, локальний пуант (закінчення). Автор знову міняє ритм - втретє, повертаючи оповіді епічність, неспішність.

Одна деталь описує весь пейзаж - місто закрите білим тліном. Дим пожежі та бою, туман - все сплелося в деталі, яка свідчить: міста, такого яким воно було, вже немає.

В описі останніх дій Врангеля (ворога) Маяковський проявляє такт і повагу (тут варто згадати наших борзописців). Генерал прощається з рідною землею з гідністю героя.

Трижды 
      землю 
           поцеловавши,
трижды 
      город 
           перекрестил.

Як прощався Врангель насправді - знає тільки мол. ВВМ сам домалював яскраві деталі картини прощання - благословення міста і тугу за рідною землею. Причому генерал не каже жодних слів - вони зайві. Далі за текстом - голе, безсловесне закінчення. Врангель сідає у човен і уже не командує, а просто погоджується. Але тон - окличний- головнокомандувача не зламали.

Висновок: зі способів художньої оповіді (пряма розповідь, концентрація через деталь і через троп), Маяковський надає перевагу яскравим, ємким деталям. Образність доповнює деталі, а пряма оповідь передає малозначущі, зв'язні частини. Крім того, автор активно використовує можливості ритму - він пов'язаний не лише з оповіддю, а й з героями. Завдяки тонко підібраним деталям широкі картини, портрет та переживання головного героя вдається передати кількома словами.

Будучи цілковито реалістичним у відображенні дійсності, текст будує картину в уяві читача, чим наближається до модерністської парадигми художності (залишаючись при цьому цілковито прозорим, доступним кожному).