Сатосі Адзуті, "Супермаркет" (прочитано)

Технотриллер - остросюжетное прозаическое произведение (роман, повесть), в основе которого лежит документально точный и подробный рассказ о технологии производства или оказания услуг, функционировании государственных, общественных, частно-предпринимательских структур, о жизни социальных групп, содержащий значительную долю новой для большинства читателей информации. Причем информационная составляющая в технотриллере, безусловно, главенствует, а «персонажи, как правило, выполняют вспомогательную роль в раскрытии темы (В.Мясніков)

Термін, ІМХО, не дуже вдалий, оскільки зустрічається ще одне тлумачення, і взагалі - "триллер" перетягує смисл і очікуються у такому творі радше монстри, аніж виробництво.

Втім, технотриллери - однозначно повчальне чтиво в тому сенсі, як і повчальний Жюль Верн. Від поцмодерністського колупання в жопі сенсі буття втомлюєшся. А тут - правда. Не в сенсі правда про все, а просто реальна історія про реальних людей.

Технотриллер близький до маргінальної літератури - про ізольовані соціальні групи. Але там цікавість з романтичним присмаком (а що, як ці люди, викинуті за суспільство, знають щось невідоме нам). Тут же - звичайна пізнавальна цікавість. "Все, що джентельмен має знати про Індію"- лозунг Жюль Верна. "Все, що джентельмен має знати про супермаркет" - сучасність.

Найцікавіші технотриллери - про діяльність, сховану від нашого повсякденного ока. Хейлі точно вгадав з "Аеропортом" - кожен, хто чекав на рейс в залі аеровокзалу, уявляв, як крутяться ідеально допасовані коліщатка цього механізму.

Отже, "Супермаркет".

Фабула: молодий управлінець Рьосуке починає освоювати справу керування мережею супермаркетів. Він вивчає справу, оптимізує процеси, але стикається з проблемами: хтось краде товари і домальовує звітність. До того ж частина менеджменту спрйимає його вороже і організовує групу навколо його колеги, теж старшого управлінця Ітімури.

Вся катавасія з внутрішніми розборками триває довго, автор докладно розказує, як продають несвіжі овочі і мясо з душком, як начальник відділу шкварить підлеглу, а звільняється в результаті вона)

Врешті, злодіїв і фальшиву бухгалтерію викрито. Рьосуке і його конкурент Ітімура виявляються спільниками, які щиро вболівають за справу бізнесу. Але замість хепі-енду - нова завязка: якщо розповісти
про всю цію музику власнику фірми, він її продасть.
Рьосуке починає власну гру - виправляти показники за рахунок бізнес-оптимізації, і водночас парити власнику липу.

Все це триває 5 років, але врешті все чисто, фінальний банкет, на якому дрібна сошка з менеджерів напивається і все розказує власнику. І в той же день від снігу падає дах одного з маркетів. Фейл)

Мережу продають. Рьосуке в розпачі. Але коли він приїжджає до підлеглих, які до цього боялися продажу, вони навпаки сповнені сил - новий власник, велика мережа маркетів, їм цікавий, вони готові застосувати свої знання у його мережі, і вже почали освоювати нове поле діяльності.

Вразило: перевага бізнесу над почуттями і активне життя за кулісами супермаркета. Люди, не їжте жовтий сніг купуйте замариноване мясо - воно несвіже)

Мораль: імідж - ніщо. БІзнес - все. Тепер я знаю, як працює "Велика кишеня". Втім, було б цікаво, якби хтось це все написав на нашому грунті. Книга повчальна, хоча персонажі, сюжет і таке інше - просто солодка оболонка для ліків)

Висновок: рекомендується до прочитання фанатам жанру та задроченим фанатам поцмодерну. Правда завжди читається цікаво.

Сергій Каледін, "Смиренний цвинтар" (прочитано)

"Смиренное кладбище" Каледіна - один з перших радянських технотриллерів (художніх творів про виробництво, бізнес тощо). Точніше, радянська література мала жанр виробничого роману, але там завод, колгосп абощо були просто соціально правильними декораціями. В суть виточування деталей читача особливо не вводили, бо він її або знав, або в носі мав, або знати не повинен ібо гос.тайна)

Короткий зміст будь-якого виробничого роману:

Глядишь, роман – и все в порядке:
Показан метод новой кладки,
Отсталый зам, растущий пред
И в коммунизм идущий дед.
Она и он – передовые;
Мотор, запущенный впервые;
Парторг, буран, прорыв, аврал,
Министр в цехах и общий бал.

                         (О.Твардовський)

Дотепник Чупринін назвав російський технотриллер виблядком - випадкове дитя виробничого роману та приїжджого американського технотриллера А.Хейлі)

Не дивно, що на радянському грунті цариною для опису вибрано кладовище - заводи всім набридли, а тут - сфера, покрита таємницею, повязана зі смертю і взагалі цікава.

Фабула: на московському кладовищі іде нормальне життя: працівники спокійно дивляться на смерть, копають могили і ховають людей. Мають бізнес - продають землю для могил, допомагають підносити труни, і головне - продають безхозні місця під нові захоронення (хто в курсі - поховати людину в столиці - проблема).

Гол.герой, 30-річний Льоша Воробей - типовий радянський маргінал (важке дитинство, колонія, алкоголізм, безпутний брат, бійка, суд...), якого випадково занесло на кладовище, і він там прижився та навіть виріс до бригадира. Оточення - аналогічне, картина схожа на кладовище в "Знедолених" Гюго.

Воробей чекає на суд за старою справою - він напився і побачив, що його рідний брат (теж п'яний) дрючить його, Вороб'я, подругу (теж теплу). Бійка, у якій Вороб'ю вибили кусок черепа, але він теж братіка відлупцював.

Тим часом керівник госпчастини цвинтаря продає безхозну (забуту родичами) могилу біля памятника декабристам. Копа яму Воробей, за що отримав незвично велику винагороду.



Воробей після бійки не може пити - і у нього прокидається нормальний погляд на речі. Він бачить усю гидоту навколо, але намагаєтсья вести більш-менш людський спосіб життя. У нього навіть є син, але співмешканка сильно п'є. Льоша вирушає на відпочинок перед судом - половити риби (з думкою, що може сісти надовго).

Він бачить картини радянського дна та його мешканців - ветерана Кутю, який спився і промишляє копанням могил, у яких і спить влітку, Борьку-йога - алкоголіка з езотеричними нахилами, колишнього математика Гаріка, який дурить родичів померлих тощо.

Повернувшись, він бачить що його знову підставили з фінансами. Але на щастя суд дає 1,5 роки умовно. На радостях Воробей влаштовує бенкет. Він вірить у початок нового життя, але наступного дня кладовище накриває комісія з Мінкультури - продана могила завадить побудувати памятник декабристам.

Начальника Петровича звільнено. Новий шеф збирає усіх і пропонує добровільно звільнитися тому, хто копав могилу (очевидно, для наведення авторитету). Воробей не признається, і начальник починає оформляти звільнення кожного другого. Воробей кладе заяву, іде додому і випиває стакан горілки, який може його убити. Крапка.

Що вражає: технології кладовища. Наприклад, те, що найчастіше в ямі бувають чужі кістки (що не дивно - нове захоронення дозволяють через 15 років після старого). Їх треба кидатина край могили і насипати землею - щоб назад вкинути в самому кінці, коли родичів біля ями вже не буде.

Вражає опис технологічного процесу і його учасників - священника, гробарів ітд. Ніякої романтики, ніякої готичності. Просто робота, тільки брудна.

Цікаво читати про радянське дно. В принципі, про пролетаріат 80-х писалося багато, але тут гарно змальовано долі, шляхи.

Мораль: праця і близькість смерті можуть справити благотворний вплив на пропащу людину. Те, що для когось тюрма, для іншого - келія. Трохи пахне традиційною російською аскетикою, але помірно.

Фактично, не зважаючи на увесь бруд, цвинтар справді смиренний. Близькість смерті та факт того, що опускатися нема куди (хіба в яму), робить людей на диво спокійними. Воробей - взагалі мало не православний ідеал - смиренний, спокійний, сімейний.

Висновок: твір цікавий не лише техноскладовою, а й психологією. Але техноскладова теж сильна. Правда цікавіша за будь-які вигадки. Однозначно рекомендується до прочитання.

Леонід Габишев, "Одлян или воздух свободы" (прочитано)

Продовжую читати соціомаргінальну літературу - не "аба всьом і ніачьом", а конкретно про якусь сферу суспісльтва, переважно вузьку.

"Одлян" Габишева - повість про колонію неповнолітніх злочинців. Автобігорафічна, підкреслено нехитра в художньому плані. Читається легко і цікаво.

Фабула: підліток Коля на прізвисько Камбала (пізніше - Глаз) потрапляє в колонію для неповнолітніх в результаті довгої злодійської кар'єри в російській глибинці. Йому дають три роки. Знущання починаються з першого дня - безглузді і вкрай жорстокі. Мотивація проста - "скучно в тюрьме".

На зоні пыд назвою Одлян ситуація ще ускладнюється - там є подвійна ієрархія (з одного боку, "вори", з іншого - "рога", активісти). Різниці між ними фактично немає (на відміну від "дорослої" зони), статуси постійно міняються. Рівень жорстокості такий, що сусідня "доросла" зона вражена.

Коля намагається протистояти побоям, але його ламають. І він починає поволі пристосовуватися до такого життя, виробляє в собі відчайдушну хитрість і жорстокість. Він "згадує" нові деталі своєї справи і йде по етапу. В постійних пересадках зі "столипіна" в камеру виробляється злий і заточений характер - так, одного разу Глаз зміг затероризувати цілу камеру (5 чоловік) в'язнів - колишніх міліціонерів.

Врешті, він стає "авторитетним" серед своїх. Але чим більше у нього виробляється адаптації до тюремного життя, тим менше шансів нормального життя на волі. Відростивши жабри для води, в повітря не вернешся.

Мораль: соціо- та етнографічне дослідження радянської зони. В принципі, в контексті Солженіцина, але з точки зору не політичного, а кримінального злочинця. Блатною романтикою навіть не пахне - просто історія виростання жабр в умовах підвищеної вологості та болотистості.

Висновок: рекомендується для прочитання фанатам жанру, дослідникам і постмодерністам. Приклад того, що навіть у наш втомлений вік гарно розказана історія - це література