Письменницька халтура. Сільська жінка

Навіяло випадковим прочитанням інтерв'ю з Євгеном Дударем на "Літакценті", де сатирик говорить: "Проста жінка в селі ніколи не читає тієї критики, вона бере «Кобзар», читає «Катерину» і плаче! Розумієш? От де сила слова, сила письменницької совісті!"

Як виходець з села можу додати, що сільська жінка так само плаче над мильними операми від "Просто Марії" до "Марусі". Якщо подивитися на нечисленні книги реальних, а не існуючих у свідомості Є.Дударя селянок, то там лежить не "Кобзар", а Донцова, Марініна та різні лавбургери, які на місцевому базарі міняються за 2-5 грн. А чоловік цієї жінки скаже, що найкращий напій - це самогон баби Параски, а найдосконаліший інтер'єр - фотошпалери з берізками.

Не хочу образити село (сам тісно пов'язаний з Бориспільщиною та Крижопільщиною), селян, їх смаки ітд, але орієнтація на певну ідеалізовану "сільську жінку" як tabula rasa - ознака халтури.

До речі, про подібні речі говорили церковні мислителі, міркуючи про народну та "академічну" віру. І на простих прикладах показували, що захоплення "простою віруючою сільською жінкою" топить у забобонах...