Приблудна свобода (спогад)

Його звали Приблуда. По паспорту Сергій (прізвища не лишилося), але для нас - Приблуда. Ми в тому дві тисячі початковому році лежали, задоволені як свині, біля намету прямо під сценою етнофесту в Шешорах. На черевиках ще не висохла глина щойно пройденого карпатського маршруту, рюкзак за добу потерся по електричках і стопнутих автівках, і ми були повні пива, суб'єктивно тверезі та збіса горді з себе.

Тут він і приблудився на запах каші - запропонував до наших круп своє сало і цибулю. Кашка була з таком (тушонка лишилася спогадом з вечорів на верховинах), тому сальце стало до речі, а Сергій - до столу. Він був з БеЦе, мав ложку і кружку, кусок сала і цибулину (що стали акціями на кашу), шматок клейонки і добрий настрій автостопника.

Після десяти днів марш-кидків по верхотурах каша, зібрана із залишків гречки, пшенички, ячки та пісочку з рюкзака була шедевром кулінарії. А  сальний пайовик кривився, поки не доїв миску. На чай його уже не запрошували, хоча той крутився біля намету.

Карпатська погода під вечір "полна ізмєни і пєрємєни", і життєрадісні ритми етно нівроку підсилила канонада грому. Почався дощ, і Сергійко відчув, що шмат плівки захищає куди гірше, ніж намет. Злива валила аж темно, від блискавок в наметі можна було читати, а музики розбіглися хто куди. Примхливий кашоїд почав шкрябатися до нашого намету, за що був безжалісно посланий: "Якщо у вас немає пизди, то цей намет - двомісний!" І під шум стихії персонаж отримав прізвисько Приблуда.

Святе діло - виспаться під дощ! Зранку, розпалюючи вогонь для чифірку, я побачив мокрого Приблуду, який никав навколо попелу ватри, сподіваючись зігріти в кружці чайок. Врешті, напросився на наш вогник і наївно запропонував залишок цибулі до столу. Скуштувавши облизня, Приблуда щез. Поснідавши, ми зібралися до Косова відвідати музей і вкрасти картоплі. Наш привид замку Іф матеріалізувався знізвідки, і попросився поспати в наметі в час відсутності. "Сторожи палатку!", - отримав він суворий наказ... Увечері ж неохоче виліз з намету, поглядаючи на хмари. Все хороше швидко закінчується.

Наступного року ми знову зустріли його в Шешорах. Він життєрадісно їхав на чиємусь хвості - без нічого, тільки ложка, кружка і кусок клейонки.

З того часу я скептично ставлюся до "сковородинської свободи" - вона легко перетворюється на приблудну.
__________

Раніше у серії: Київ зник у понеділок (спогад)