Серед різних артефактів художнього тексту мою щиру симпатію викликає авторська глухота (термін М.Горького, "явні стилістичні та смислові помилки в художньому творі, не помічені автором"). До авторської глухоти примикає зсув - випадкові звучання на межі слів (класичне "мы ветераны, мучат нас раны").
Полистуючи сучукрліт, знайшов перлинку до колекції:
"Десь догорять метелик і людина.
І на світанку, виссаний вогнем,
обпалений, спустошений безсилий,
повз тебе сивий голуб промайне,
твоє життя відносячи на крилах".... (1985)
От непоганий вірш, але "ссати вогнем" - це явні симптоми хламідіозу, уретриту та інших кумедних болячок) Взагалі слово "ссати" в художньому тексті - як граната без запобіжника)