Моріс Сімашко. "Маздак" (прочитано)

Другий текст Сімашка, прочитаний за рік.

Морис Симашко. "Маздак".

Сюжет: дія розгортається в державі Сасанідів (Іран), IV століття н.е. На фоні тривалого голоду і одночасного збагачення аристократії розгорається повстання, яке очолив жрец Маздак. Поки інші жерці радісно колупалися в теології, Маздак проповідував первісну рівність: якщо земля і небо спільні, то і плоди їх спільні. Потрібно жити по правді і розділити усе порівну.


( Більше! Більше! )

Сама ідея Маздака фактично є ідеєю раннього соціалізму про загальну рівність і загальний поділ майна. Проте вождь не вічний, і на його місце приходять все гірші та гірші наступники. На певному етапі ідеологія стає лише вивіскою. Загальні репресії, терор проти власного народу, конфлікт між "старою гвардією" і новими "охоронцями порядку", руйнування старих храмів, щоб на їх місці побудувати нові (пригадуємо Палац Рад на місці ХХС у Москві) - це все начисто списано з СРСР. Втім, це характерно і для інших революцій, що закінчилися диктатурами.

Філософськи роман слабший, ніж "Спокута дабіра", він авторитарний, тисне авторською думкою та асоціаціями. Це видно і з техніки: якщо в "Дабірі" автор тягнув лінії любовні, інтелектуального пошуку, особистих переживань як на героїв-резонерів, так і на реальних історичних персонажів (цар, візир), то в "Маздаку" все простіше, по класиці - оповідач живе реальним життям і активує увагу читача, основні події тягнуться вгорі. Водночас "Маздак" набагато читабельніший, ніж "Спокута дабіра".

Сімашко активно кокетує з читачем, насичуючи текст асоціаціями (про їх достовірність судити не можу), граючись етимологією, деталями побуту тощо:

"Он пел про косарей, что жнут пшеницу на горе. Это их судьба - жать пшеницу. А под горой через широкую синюю долину идет войско. Вечный воитель Ростам впереди, и яростным солнцем полыхает его меч" (угадуємо іранську пісню;)

"Снова была песня. На этот раз другая, но такт все тот же - мерный, степной, с сухим стуком копыт... С полуночи засвистали поход молодому азату, и уже заплакала свои карие глаза девушка".

Слова: Гургасары - "волкоголовые" - так персы называли гурганцев за волчьи хвосты на башлыках.... В Ктесифоне их звали просто гусарами...

І таких прикладів кілька)

Висновок: непоганий історичний твір з вічними роздумами. Рекомендується любителям жанру.