Ваше превосходительство Шевченко в деталях

Сила соцмереж радує: герой попереднього допису Богдан Тихолоз відгукнувся у Фейсбуці. Власне, на 2 дописи відгукнулися обидва герої теми (Ростислав Семків та Юрій Макаров), але цей літературознавець атакував словесним поносом, звинувативши мене (о боже!) в атеїзмі.

( Пост Богдана Тихолоза повністю )

По пунктах:

0. Відповідати на купу словоблудія від князя Мишкіна до "краще бути" не бачу сенсу. Мели, Емеля, твоя неделя.

По суті є 2 питання:

1. Чи мав Шевченко службовий ранг в реальності - і який?
2. Хто автор твердження про "его превосходительство" Шевченка?
Бонус: журналістка Галина Чоп, яка писала цей чудний матеріал, додала питання про посаду обер-прокурора. Також варто розібрати Табель про ранги.

Преамбула. Чому це важливо?

Суспільство Російської імперії було жорстко становим. Чин у колах міської публіки був всім: мірилом успішності людини, багатства, перспектив, престижу як жениха чи нареченої (по батьку) тощо. В багатьох сферах і кількох регіонах бюрократія витіснила аристократію, і чин був важливішим за титул. Див. "Толстый и тонкий" Чехова.

Чин IV рангу, дійсний статський радник, звертання "ваше превосходительсто" - це серйозний чин для серйозної людини (на середину ХІХ століття їх було біля 2200 на всю імперію). Це потомствене дворянство і багато грошей.

Тому "присвоєння" Шевченку такого рангу - це спроба зі стелі взяти і пришити йому нову властивість - чин. Вона ж Шевченку не була потрібна при житті, і не потрібна зараз. Це схоже на спробу знайти йому нового батька з аристократії або пришити якусь родовитість. І з натяжкою - спроба вдарити по шанувальниках Бузини, мовляв, не якийсь там алкоголік був наш Кобзар, а "ваше превосходительство".

При цьому ставлення самого чиновника до чину значило мало. Він міг скільки завгодно бути людяним і скромним, але чин визначав ставлення оточуючих і тон розмови. Див. знову "Толстый и тонкий".

1. Чи мав Шевченко службовий ранг в реальності - і який?

Не мав ніякого. Подібні документи точно б збереглися, крім того, чин накладав обов'язки щодо одягу та квартири.

У листопаді 1860 року Шевченко отримав звання академіка та можливість отримати на службі ІХ клас - "титулярного радника". Титулярний радник це практично максимум для різночинця, особисте дворянство і негусто коштів. Але утвердження чину, наскільки відомо, не було - власне, Шевченко на службу не пішов.

Натягування з можливості отримати ІХ клас відразу IV - це профанська та безсовісна хуйня. Незалежно від того, наскільки "фаховим" мє видання та характер статті. Видається, що популярні статті мають бути у фактажі ще точнішими, ніж наукові (де науковець перевірить, простий читач повірить).

"Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони!" (Луки, 17)

2. Хто всрався?

Цитата: Пізніше за досягнення у галузі гравюри Шевченко отримав звання академіка, яке було на четвертому рівні у табелі про ранги в Російській імперії. До прикладу, обер-прокурор (генеральний прокурор) належав до того самого рівня табеля про ранги, що й академік Шевченко, і до нього треба було звертатися «Ваше превосходительство».

Богдан Тихолоз є основним джерелом відомостей по Шевченку у статті (у розділі з тезою про чин прізвище згадано 3 рази, всього по статті біля 20 разів). У статті цитата знаходиться між двома прямими мовами Богдана Тихолоза. Тому "мопед не мій, і я не я, і корова не моя" - дуже сумнівно. Богдан Тихолоз міг би відмовитися від цих слів, і вказати на некомпетентність журналістки Галини Чоп (яка його підставила, за такою логікою), але цього не зробив. Звідси за сумою факторів звання "патріотичного профана" можна поділити на двох.

Про корені тези: розбиратися у ланцюжку брехні немає ні часу, ні бажання. Але переглянув наведені посилання на статтю Богдана Сушинського, де немає жодних доказів тези, натомість є багато занятного бузинячення про Шевченка, який спочатку каявся перед чиновниками, а потім писав гидоту про цариць, а також про Некрасова. Теж профанація, тільки вже не патріотична. Посилання на подібні писання не робить честі нікому.

Бонус: прокурори. До теми не стосується, але варто розібрати. Все нижченаведене стосується середини ХІХ століття

Фраза про обер-прокурора взята зі статті  Сушинського - "обер-прокурор империи (то есть генеральный прокурор)". Розплутати, що хотів сказати автор, важко. Посади генерального прокурора в імперії не було, був генерал-прокурор. Але ні обер, ні генерал-прокурор стосунку до прокуратури не мали, це були високопоставлені міністерські працівники.

Цитата: "Я от не второпала щодо обер-прокурора. Наш шановний товариш пише, що обер-прокурор - це щось на кшталт замміністра, хоча у всіх джерелах йдеться, що обер-прокурор очолював Сенат на правах міністра. Також архіваріус згадує про генерал-прокурора, хоча тут йдеться про генерального прокурора як паралельну посаду зі сучасності, аби читач зрозумів приблизно, хто такий обер-прокурор і чим він займався. Так от, обер=генеральному чи ні?"

Отже:

• Натягнути сучасну структуру органів влади на тогочасну важко. Урядовий Сенат - це одночасно дорадчий та законодавчий орган, поділений на департаменти за функціональною та територіальною ознакою. Очолював його генерал-прокурор (а не обер-прокурор, який був його помічником або головою департаменту). Також генерал-прокурор був міністром юстиції.


• Тобто генерал-прокурор був набагато впливовішим, ніж сучасний генеральний прокурор. Це щось на кшталт прем'єр-міністра, який одночасно керує системою правосуддя. Щодо стосунку до прокуратури - я помилився, він також очолював прокуратуру. Але в будь-якому випадку це буквально одна з топ-10 осіб держави. Але в статті "то есть" - не паралельна посада, а аналогія.


• Обер-прокурор - це суттєво нижче генерал-прокурора. До міністерських повноважень дотягнув лище зі зростанням функції Ради міністрів на початку ХХ століття.


• ще була посада Обер-прокурора Синоду. На ній запам'ятався Побєдоносцев, далі роль посади упала, вона була об'єднана з міністром освіти.

Бонус 2: Табель про ранги. Розглядати питання Шевченка, посилаючись на Табель Петра І - немудро. До середини ХІХ століття він сильно змінився - власне, зразу після Петра розпалася єдність чину і посади, тому співвідношення чину, посади та звання встановлювалося законами та уставами. Сам Табель складався з 3 частин: цивільна служба, військо та придворна служба. "Академіки" та "професори" були лише у Табелі Петра, але це півтора століття до Шевченка. Далі - за законами. Щодо академіків, то IV ранг вони отримували лише з 1893 року, і, наскільки я розумію, мова іде про Академію наук, а не Художеств.