![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusПродовжую моніторити сучукрліт.
Василь Габор. "Книга екзотичних снів та реальних подій".
Книгу, що вийшла в "Приватній колекції" в шикарному виданні, заявлено як збірку новел. Злукавили - це антиновели (якщо в новелі передбачається несподіване закінчення, то в Габора закінчення часто виявляється відсутністю будь-якої розв'язки.
Майже всі новели - готично-містичні. Тексти покликані нагнітати страх та тривогу відповідно до вимог жанру. І з цим завданням загалом справляються. Засоби автора різноманітні - від досить тонкої гри образами (безкінечні сходи у "Сходах вгору і вниз") до банальностей, як от Смерть в чорному балахоні з кривавою косою в "У кнайпі пані Рузі". Не цурається і хорору (об'їдені рибами покійники з восковими масками на обличчі у "Потрапити в сад").
Загальна схема оповідань - людина чи спільнота стикається з жахом (смертю) і шукає виходу. Або навпаки - шукає виходу зі складного повороту життя і стикається зі смертю. Як правило, твір закінчується, коли ступінь нагнітання жаху сягає максимуму.
Випадає з ряду "Самотні жінки" - замальовка про "гадюче кубло" в жіночому колективі.
Мова творів - гарна, мода на галіцизми майже не торкнулася львіського письменника.
З іншого боку, в оповіданнях зустрічаються проблеми з сюжетами. Претендуючи на відкриту розвязку, в текстах бачимо радше "відкриту завязку" - автор задає "вхідні", робить перші кроки сюжету і зупиняється (стосується оповідань "Ніч, що ховає усі дороги" та "Полювання у втраченому просторі").
У кількох текстах проблеми з мотивацією героїв (при цьому тексти перебувають на грані притчі, тому залишається здогадуватися - так задумано, чи це вада). Ще одна риса - автор може довго вести відступ чи другий сюжет, який потім виявляється непотрібним для розвитку основного.
Перекажу два характерні тексти.
Оповідання "Голос пізнього світу" сюжетом перегукується з анекдотом "бельмондо-бельмондо, який вийде - такий вийде". Ворожка Юстина допомагає жінкам завагітніти, даючи із снодійне і кличучи молодого хлопця для діла. На черговому випадку жінка залишається частково у свідомості, запамятовує хлопця і просить другого побачення з ним. На гарячому їх застає чоловік, але жінка зупиняє його гнів. Хлопець закохується у неї, і ніколи більше не бачить. Гешефт Юстини вривається. Все це добре присмачене містикою - чорне волосся, туман, інші доволі банальні елементи готики.
"У кнайпі пані Рузі". В місто прийшла смерть. Чоловіки сходяться до кнайпи пані Рузі, щоб якось подолати прокляття. У кнайпі прислуговує Зайда - непевний чоловік з невідомих країв. Місцеві розуміють, що потрібна пожертва, але не можуть вибрати найменш привязаного до життя. Раптом до кнайпи заходить Смерть з кривавою і косою, і каже, що всі присутні і так мертві. Вони, втім, залишаються живими, і бачать, як зайда знісся на небо.
Як бачимо, Габору інколи не вистачає тонших засобів впливу на читача. Смерть з косою, яка сміється деревяним сміхом, пафосно говорить про свого слугу Страха - образ, зужитий кілька разів (і успішно простьобаний Пратчеттом). Те ж саме стосується елементів демонізму, зловживання прийомом сну тощо. "Хто думає, що чорти завжди з рогами, а дурні з брязкальцями - перший стає їх жертвою" (Ніцше).
Висновок: як спроба української містики - незле, хоча не завадило б більше гарної сюжетності. Гарна мова. Суб'єктивно - загалом тексти на любителя.
Василь Габор. "Книга екзотичних снів та реальних подій".
Книгу, що вийшла в "Приватній колекції" в шикарному виданні, заявлено як збірку новел. Злукавили - це антиновели (якщо в новелі передбачається несподіване закінчення, то в Габора закінчення часто виявляється відсутністю будь-якої розв'язки.
Майже всі новели - готично-містичні. Тексти покликані нагнітати страх та тривогу відповідно до вимог жанру. І з цим завданням загалом справляються. Засоби автора різноманітні - від досить тонкої гри образами (безкінечні сходи у "Сходах вгору і вниз") до банальностей, як от Смерть в чорному балахоні з кривавою косою в "У кнайпі пані Рузі". Не цурається і хорору (об'їдені рибами покійники з восковими масками на обличчі у "Потрапити в сад").
Загальна схема оповідань - людина чи спільнота стикається з жахом (смертю) і шукає виходу. Або навпаки - шукає виходу зі складного повороту життя і стикається зі смертю. Як правило, твір закінчується, коли ступінь нагнітання жаху сягає максимуму.
Випадає з ряду "Самотні жінки" - замальовка про "гадюче кубло" в жіночому колективі.
Мова творів - гарна, мода на галіцизми майже не торкнулася львіського письменника.
З іншого боку, в оповіданнях зустрічаються проблеми з сюжетами. Претендуючи на відкриту розвязку, в текстах бачимо радше "відкриту завязку" - автор задає "вхідні", робить перші кроки сюжету і зупиняється (стосується оповідань "Ніч, що ховає усі дороги" та "Полювання у втраченому просторі").
У кількох текстах проблеми з мотивацією героїв (при цьому тексти перебувають на грані притчі, тому залишається здогадуватися - так задумано, чи це вада). Ще одна риса - автор може довго вести відступ чи другий сюжет, який потім виявляється непотрібним для розвитку основного.
Перекажу два характерні тексти.
Оповідання "Голос пізнього світу" сюжетом перегукується з анекдотом "бельмондо-бельмондо, який вийде - такий вийде". Ворожка Юстина допомагає жінкам завагітніти, даючи із снодійне і кличучи молодого хлопця для діла. На черговому випадку жінка залишається частково у свідомості, запамятовує хлопця і просить другого побачення з ним. На гарячому їх застає чоловік, але жінка зупиняє його гнів. Хлопець закохується у неї, і ніколи більше не бачить. Гешефт Юстини вривається. Все це добре присмачене містикою - чорне волосся, туман, інші доволі банальні елементи готики.
"У кнайпі пані Рузі". В місто прийшла смерть. Чоловіки сходяться до кнайпи пані Рузі, щоб якось подолати прокляття. У кнайпі прислуговує Зайда - непевний чоловік з невідомих країв. Місцеві розуміють, що потрібна пожертва, але не можуть вибрати найменш привязаного до життя. Раптом до кнайпи заходить Смерть з кривавою і косою, і каже, що всі присутні і так мертві. Вони, втім, залишаються живими, і бачать, як зайда знісся на небо.
Як бачимо, Габору інколи не вистачає тонших засобів впливу на читача. Смерть з косою, яка сміється деревяним сміхом, пафосно говорить про свого слугу Страха - образ, зужитий кілька разів (і успішно простьобаний Пратчеттом). Те ж саме стосується елементів демонізму, зловживання прийомом сну тощо. "Хто думає, що чорти завжди з рогами, а дурні з брязкальцями - перший стає їх жертвою" (Ніцше).
Висновок: як спроба української містики - незле, хоча не завадило б більше гарної сюжетності. Гарна мова. Суб'єктивно - загалом тексти на любителя.
