Джек Лондон, північний цикл (прочитано)
Jan. 12th, 2010 03:30 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusПрочитав перший том 11-томника Лондона (північний цикл оповідань).
Цього достатньо, щоб зрозуміти, яка прірва відділяє нас від того часу. Для порівняння: "Мартін Іден" звучить цілком сучасно (єдине: сучукркритика давно розучилася когось травити, у нас всі - генії).
1. "Син Вовка". Самотній білий чоловік Бирюк Маккензі приїздить до індіанського стійбища, щоб забрати дружиною дочку вождя, на яку і без нього чимало претендентів. Всіх їх лупить, когось убиває, а найхитрішого морально опускає нижче плінтуса. Такий у нього дух і норов - білої людини, сина вовка. Дочка вождя стає бонусом.
Мораль: а зараз некомільфо мочити індіанців та інші меншини. Взагалі, бути героєм-завойовником некомільфо, в моді герої-захисники, бо все, що можна було завоювати, вже завоювали. А тут - дух білої раси та інші приємності, за які нині Лондона оголосили б фашистом. Дивно, що його в СРСР друкували, мабуть, із вдячністю за критику пузатих лібералів США.
До речі, сучасні життєрадісні пожирачіекскрементів гамбургерів так само далекі від тих білих першопрохідців Півночі, як і ми. От вам в Лондон, свій серед чужих і чужий серед своїх.
2. "Звичай білої людини". Романтики, які пускали соплі на тему "вільнолюбивих індіанців", ридма плачуть від тексту. Вражаюче проста логіка людей кам'яного віку: їжа і тепло = щастя. Решту вигадали стрьомні білі люди. Ще цікава штука - плем'я відповідає за всі природні катаклізми, що відбуваються на його території. Після Чорнобиля звучить актуально.
Взагалі, Лондон, який індіанців "вчив не по Гегелю", а знав особисто, ніяких романтичних ілюзій не має і не співчуває загибелі їх світу.
3. "Ліга стариків". Відчайдуший крик за загибеллю світу індіанців. Захищати його стали тільки старики, знаючи про безнадійність задуму - але їм уже байдуже, як помирати. Але суддя, який вішає останнього учасника ліги, передчуває, що скоро і в його світі буде така ж картина.
Пророцтво, інакше не скажеш. Північ індіанців конала в часи Лондона, а північ його першопрохідців сконала зараз. І на її захист ніхто не встав.
Решта оповідок теж гарні.
ЗАГАЛОМ. Оповідання вкрай нехитрі за формою - просто фотозображення дійсності, але зловлені гострі, влучні, парадоксальні моменти буття. Така техніка практично втрачена сучасним письменством з причини нудності та стабільності життя взагалі. Фактично, гостре побутописання перейшло в бульварщину, перш за все в кримінальний роман. Тому його й читають.
Одним словом, тексти схожі на смажене на вогні свіже м'ясо - просто, гостро, кличе до первісного. Радиться про прочитання.
Цього достатньо, щоб зрозуміти, яка прірва відділяє нас від того часу. Для порівняння: "Мартін Іден" звучить цілком сучасно (єдине: сучукркритика давно розучилася когось травити, у нас всі - генії).
1. "Син Вовка". Самотній білий чоловік Бирюк Маккензі приїздить до індіанського стійбища, щоб забрати дружиною дочку вождя, на яку і без нього чимало претендентів. Всіх їх лупить, когось убиває, а найхитрішого морально опускає нижче плінтуса. Такий у нього дух і норов - білої людини, сина вовка. Дочка вождя стає бонусом.
Мораль: а зараз некомільфо мочити індіанців та інші меншини. Взагалі, бути героєм-завойовником некомільфо, в моді герої-захисники, бо все, що можна було завоювати, вже завоювали. А тут - дух білої раси та інші приємності, за які нині Лондона оголосили б фашистом. Дивно, що його в СРСР друкували, мабуть, із вдячністю за критику пузатих лібералів США.
До речі, сучасні життєрадісні пожирачі
2. "Звичай білої людини". Романтики, які пускали соплі на тему "вільнолюбивих індіанців", ридма плачуть від тексту. Вражаюче проста логіка людей кам'яного віку: їжа і тепло = щастя. Решту вигадали стрьомні білі люди. Ще цікава штука - плем'я відповідає за всі природні катаклізми, що відбуваються на його території. Після Чорнобиля звучить актуально.
Взагалі, Лондон, який індіанців "вчив не по Гегелю", а знав особисто, ніяких романтичних ілюзій не має і не співчуває загибелі їх світу.
3. "Ліга стариків". Відчайдуший крик за загибеллю світу індіанців. Захищати його стали тільки старики, знаючи про безнадійність задуму - але їм уже байдуже, як помирати. Але суддя, який вішає останнього учасника ліги, передчуває, що скоро і в його світі буде така ж картина.
Пророцтво, інакше не скажеш. Північ індіанців конала в часи Лондона, а північ його першопрохідців сконала зараз. І на її захист ніхто не встав.
Решта оповідок теж гарні.
ЗАГАЛОМ. Оповідання вкрай нехитрі за формою - просто фотозображення дійсності, але зловлені гострі, влучні, парадоксальні моменти буття. Така техніка практично втрачена сучасним письменством з причини нудності та стабільності життя взагалі. Фактично, гостре побутописання перейшло в бульварщину, перш за все в кримінальний роман. Тому його й читають.
Одним словом, тексти схожі на смажене на вогні свіже м'ясо - просто, гостро, кличе до первісного. Радиться про прочитання.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-07-02 01:36 pm (UTC)Пам'ятаю, я читав історію чемпіонів світу з боксу у важкій вазі. Там був момент, коли чемпіоном вперше став чорношкірий Джек Джонсон, десь у 1916. У штатах був такий галас з цього приводу, типу "це чемпіонство - національне надбання, воно не може належити негру". Джек ЛОндон сам долучився до публіцистичного заклику до позаминулого чемпіона, щоб він прийшов і натовк пику. А тому впадлу було, він вирощував люцерну на своєму ранчо.
В дитинстві дуже любив Заклик предків. Морського Вовка і оповідки трохи менше.