Перечитуючи класику: Роберт Льюїс Стівенсон, "Острів скарбів" проти сучукрліту

[archervarius]

Вирішив перечитати класику белетристики для кращого розуміння технології + надолужити що в дитинстві не дочитав.

Р.Л.Стівенсон, "Острів скарбів".

Загальновідома морська пригодницька повіть про піратів та скарби, від початку націлена на підлітків. Писати про сюжет немає сенсу. Натомість у техніці є цікаві моменти:

Розподіл героїв. Оскільки сюжет цілковито вільний від психологічної мотивації (як і в більшості пригодницьких творів, ним рухають не думки персонажів, а задана ціль), система героїв стає психологічним центром твору. Відповідно, гарно вибудувана система персонажів є другим "китом" тексту. При цьому персонажі від початку розділені на два боки барикад "функціонально" - пірати проти "чесних" учасників експедиції.

Стівенсон чинить просто, але дієво:
- функціональний поділ героїв не співпадає з психологічним. Простіше кажучи, не всі "хороші" - хороші як люди, аналогічно з поганими. Сквайр Трелоні - дубоголовий, капітан Смоллет - солдафон, а Сільвер сміливий і харизматичний. Таким чином, по-перше, герої оживляються, по-друге, увага читача фокусується і на негативних персонажах, по-третє, зникає дидактичність, характерна для підліткової белетристики (наприклад, "Кораловий острів" Балантайна, на якому пізніше пасся Голдінг).

- різна інтенсивність вияву певних рис у персонажах + відтінки. Простіше кажучи, автор акуратно зображує риси персонажів, не даючи їм перетворитися на опереткових героїв (що теж характерно для підліткової белетристики). У тексті немає Мужнього Капітана, Наївного, але Безстрашного Юнги, Демонічного Пірата тощо. Таким чином майже вдається уникнути шаблонності персонажів. Тут поправка - доктор Лівсі та Джим однозначно позитивні герої з ризиком звалитися у "шаблон", але Джима трохи відтіняє недисциплінованість, а Лівсі - детально промальований портрет.

Натомість всі другорядні герої - функції з практично однією рисою. Але для другорядного героя достатньо мінімальної риси, яка дозволить відрізнити його від інших - і уже добре.

Різна сила вияву важлива, оскільки перехід яскравого героя з "темного боку" на "світлий" загалом не дивина. Але у тексті Сільвер не до кінця поганий чи хороший, і не до кінця - падлюка. Тому він живий і цікавий.

- незакінченість. Про смисл прийому говорити зайве, але в межах жанру він мегаважливий (текст примушує думати читача і знімається дидактичність). Що сталося з Сільвером і піратами? Яку долю отримав Джим з урахуванням його втечі? Як склалася його доля? Прикметно, що у екранізаціях тексту всі ці недомовки стараються вирішити для читацького спокою: Сільвер зазвичай гине від випадкової кулі (на заслужену він недотягує, а залишити в живих - неправильно за логікою тексту) ітд.

Здавалось би, все це - лютий баян вікової давності. Але чому наші шайзешрайберз Шкляр, Дереш, Ульяненко, Кожелянко, Кокотюха, Я.Стельмах та інші не слідують (слідували) за Стівенсоном? "Господа, почему вы не учитесь?" (Ільф-Петров)

Bonus: печальна і повчальна історія про хлопчика Боббі, що любив... так, любив гроші!

Comments

[archervarius.livejournal.com]

в російській радянській традиції є практично ідеальний приклад багатосторонності - "17 мгновений весны" Семьонова. є повісті Бикова. ще є практично еталон гостросюжетної воєнної повісті - "В августе 44-го" Богомолова.

натомість в українській радянській традиції є дубові повісті Самбука, який зеленого поняття не мав про описувані предмети.

такшо совок тут ні при чому, самі отупіли

[ripnyk.livejournal.com]

17 я не читав, що ж до В августе 44-го то, перепрошую, ніяких добрих почуттів у мене німецькі шпигуни не викликали

[archervarius.livejournal.com]

17 - і не дивилися?

44 - повага. до сильного, хитрого і сміливого ворога

[ripnyk.livejournal.com]

Це різні речі. Таке можна десь і в Самбука знайти. Це абсолютно різні речі порівнюючи з Сілвером, який "не до кінця поганий чи хороший, і не до кінця - падлюка". У радянській традиції такі штуи закінчились з "Тихим Доном" і "Бєгом" (може тому вони такі популярні?), після чого все чітко поділилось на чорне й біле

[archervarius.livejournal.com]

детально і повільно, для патріотів: "17 мгновений весны" вийшли в 1970-му. Папашу Бормана любив весь Союз. який "Дон"?

у Богомолова з боку ворога - так, шпигуни злі. а зі свого боку - дуже гарна картина радянської армії, де є і солдафони, і чинолюбці, і злодії, і все що завгодно. і герої.

зате у повістях Самбука можна знайти, що з тюрми гестапо можна втекти, знаючи 2 слова по-німецьки. І що керівник районного відтинку УПА носить військове звання "крайовий провід ОУН". і багааато іншого.

[ripnyk.livejournal.com]

ремарочка - ми говоримо про 17 як про літературний твір чи як про кіно? якщо як про кіно, то чому ми порівнюємо фільм з літературним твором? ето двє больших разніци, як кажуть євреї.

[ripnyk.livejournal.com]

+ я колись починав читати 17 і так і не осилив. у мене тоді склалася думка, що книжка важкочитабельна. так що от так. якщо ви прочитали 17 мені цікаво буде почути вашу думку

[archervarius.livejournal.com]

як на мене, книга від фільму мало відрізняється.

єдине - після фільму важко іде, бо в тексті ліричні відступи сприймаються як довготи. і візуалізація іде чисто фільмова, це типово для всіх гарних фільмів (той же Гаррі Поттер, Толкієн,...)

[ripnyk.livejournal.com]

моя думка - якби не фільм, ніхто б не пам'ятав, що була така книжка. Щодо успіху фільму, то, перепрошую, є таке поняття, як монополізація ринку. В умовах коли в Союз більш менш регулярно попадали лише індійські фільми, більш мало мальське не відповідне соцстандартам кіно сприймалось як виключне явище. хоча в реальності було посереднім фуфлєцом

[archervarius.livejournal.com]

1. книга - нормальна, хорошого середнього рівня. Фільм - класний, за всіма параметрами. Нині кажуть "культовий". Озвучка взагалі вищого рівня, вся сучасна братія від пера і рояля не може створити річ і половини вартості від "Песни о далекой родине" чи "Не думай о секундах свысока" Рождєствєнського.

2. що таке "монополізація ринку"? в СРСР були фільми різних студій, категорій, бюджетів, художнього рівня.

В реальності були хороші і погані фільми. Хороших менше. Як і зараз ;)

[koshatosha.livejournal.com]

Перепрошую, що тицьну тут ремарку: з книг (про Штірліца) спочатку прочитав "Експансію". Потім перечитував ще, і вважаю це одним з найзахопливіших політичних детективів. До того ж, написано дуже просто. Хіба що забагато персонажів(?) Кілька "але": коли читаєш, варто пам'ятати, хто і коли це писав -- інакше ідеологічні вставки (рідкі, на щастя) не подолати; і, звісно, якщо не любиш Хема, ЮЮСємьонова полюбиш навряд :-) В цій серії ще є чудовий "треш" "Третя карта" -- там і Бандера, і Мельник, і Шептицький. Дуже цікаво розбирати витоки пост-радянських стереотипів щодо нашої історії.

[Діма Княжич (from livejournal.com)]

В радянській традиції тривалий час побутував лубочний мотив – зображати німців в стилі «яйка-млеко»: солдати – білобрисі, тупі, мордаті; офіцери – висушені, як тарань, з моноклями в оці і т.д. А також різні квазігероїчні історії, типу тієї, де п’ятеро дівчат-першокурсниць і старшина передпенсійного віку перемагають 18-х німецьких десантників.

[archervarius.livejournal.com]

а приклади текстів? тільки з "першої ліги", плз)

загалом лубок себе дуже гарно почував, це однозначно. інша справа, що була альтернатива