Щоб мір цей передєлали шпіони! Дмитро Ведєнєєв, Український фронт у війнах спецслужб

[archervarius]

І знову документалка білямілітарного напрямку. Купив по нагоді в "Є", прочитав у метро) Тема цікава, війни та інтриги "бійців невидимого фронту" - це неозора тема, де сплітаються запеклі сюжети, хитрість, сміливість, зради та інші чудасії.

Дмитрий Веденеев. Украинский фронт в войнах спецслужб. К., 2008. - 432 с. (кач-кач)

Автор - д.і.н, історик СБУ, колишній заступник директора Інституту національної пам'яті. Книга - збірка нарисів переважно про українські операції спецслужб СРСР з 1918 по 1980-ті роки. Паралельно розповідається про діяльність служб безпеки емігрантських та повстанських організацій в Україні.

Що цікавого: роль спецслужб (ЧК-НКВС-МДБ-КДБ) у найбільш напружені моменти української історії. Різні хитрі оборудки, вдалі операції та провали.

Найцікавіші епізоди:
- як виманили з-за кордону Юрка Тютюнника, скориставшись його марнославством
- історія вбивства Ватутіна - з різних сторін фронту
- постать Ріко Ярого з усіма його таємницями
- історія боротьби НКВС з ОУН та її діячі (Судоплатов, Василь Лебідь, Карін-Даниленко - і Коновалець, Арсенич, Гасин з іншої)
- історія литовських партизан

Книга дає цікаві портрети діячів розвідок та контррозвідок. І трагічно-абсурдні моменти, коли свої убивали своїх, по обидві сторони фронту, іноді з подачі ворога, а іноді й самі обходилися. Чекісти мочили чекістів, оунівці - оунівців. Ні вік, ні заслуги, ні чини до уваги не бралися. В результаті маємо дикий клубок з лайна та крові)

Про погляди автора: в першу чергу професійні (без міркувань хто правий, а хто ні - всі робили свою роботу). І все ж - прорадянські. Втім, це фільтрується)

Додатковий бонус: маса фотографій - портрети, місця подій тощо. Допомагає скласти картинку дійсності.

Втім, у книги є ряд проблем, які викликають закономірні підозри:
- відсутність посилань на джерела. Найчастіше "сеанси разоблачений" не підтверджуються посиланнями на накази, протоколи допитів та інші документи. Звідси питання: якщо вони у відкритому доступі, то де лінки? Якщо вони - в обмеженому доступі, то чому автор так легко описує їх зміст? Всі бібліографія до книги - це 61 джерело, переважно книги та статті про історію спецслужб. При цьому викриття у тексті - дуже серйозні. Звідки дані?

Подивившись на доробок Веденєєва, видно, що з документами він працював багато і плідно. Чому не зробив посилання в книзі?

- подекуди легковажне ставлення до інформації та джерел. Розповідаючи, що на початку 90-х році московский журналіст бачив медичну карту Сталіна", дослідник "забуває", що в цей час московський журналіст легко міг бачити Єті, НЛО та Чупакабру. Якщо є докази правдивості інформації - чому їх немає в тексті. Якщо доказів немає, то "гаряча" інформація має подаватися як "версія".

- автор залюбки цитує відому Варєжку Бердник як об'єктивне джерело історії дисидентського руху. Васермана не вистачає)

- тематично нариси зібрані в книгу як мука на колобка - що де нагреблося. Що робить серед оповідей про діяльність спецслужб в Україні панегірик Михайлу Захарашу - медику з КГБ? Або навіщо тут оповідь про війну в Туркестані? Втім, чужорідні вставки в книзі не дратують, можна або пропустити, або прочитати в кінці)

- деякі пасажі просто непрофесійні. Розповідаючи про арешт у 1985 році колишнього карателя Васюри, що вдало прикидався ветераном ВВВ, автор - дослівно: "люди заметили, что в день Победы ветеран ведет себя очень странно". Угу, одягає форму СС і співає "Дойчланд юбер аллес". І пасаж смішний, і історія викриття, наскільки відомо з відкритих джерел, була іншою.

Тому загальна довіра до даних знижується від сторінки до сторінки. Але як версії - може бути.

Висновок: дуже цікава і цінна книга для тих, хто цікавиться історією спецслужб та історією українського визвольного руху. Рекомендується.

Comments

[murasz.livejournal.com]

Власне така парадоксальна ситуація: вони наче й закриті, але наче й ні. В архіві СБУ вам, якщо пощастить, можуть видати а) деякі справи з невеличної картотеки розсекреченого б) кримінальні справи на конкретних осіб за вашим конкретним запитом в) справи до певної теми, підібрані працівником архіву на власний розсуд, відповідно до міри своєї доброї волі чи ліні. Описи фондів - засекречені, їх вам не видадуть, тобто ви не знаєте, що саме там в принципі є в фондах. Якби Ведєнєєв подав посилання, то не факт, що ці справи, які він використав, видали б вам. Тим часом свої люди (той же Ведєнєєв) мають доступ до всього.
Секретність тут дуже умовна - по закону майже ніщо не мало б там бути секретне, і що там формально досі секретне - невідомо, але щоб бува чого не вийшло, доступ максимально обмежують. Видають те чи інше, керуючись солідністю й титулованістю дослідника, його наближеністю до поважних структур - або своїм, звичайно ж. Якщо видали, ніяких обмежень на використання цієї інформації ніхто не ставить.
А чому конкретно Ведєнєєв так легковажно ставиться до посилань - може трактує книжку як суто популярну (могло й видавництво вимагати, щоб не було зайвого), а може думає: хочете, вірте мені на слово, а ні - то й ні, бо куди мене пускають - вам туди зась ))

[archervarius.livejournal.com]

зрозуміло, я від сфери далекий, цікаво дізнатися механіку.

але я і про стиль. приклад: "На поляков с 1929 года "работал" за 200 злотых в месяц и отдельную награду за самые ценные сведения краевой боевой референт Роман Барановский. На связи он состоял у начальника "украинского отдела" политической полиции Львова Чеховского".

чи зашкодила б популярній книжці хоч мінімальна вказівка на те, звідки такі дані? це ж не крадіжка цигарок... Це протоколи поліції, взяті у 1939, агентурні донесення чи сорока на хвості принесла?)

[murasz.livejournal.com]

Ну, про Романа Барановського - це якби загальновідома, публічна свого часу історія. Див. хоча б: http://knysh.uaweb.org/zrada/

[archervarius.livejournal.com]

кому відома, кому й ні. якщо дані - з протоколів допиту у справі Голуфка, чому не вказати?

і ладно Барановскьий. а журналіст, який бачив медкартку Сталіна?