Забужко про Андруховича

Зозуля гудить Півня крик,
за те, що гудить він Зозулю

"Все, що я думаю про Юрине бажання за всяку ціну бути в центрі уваги, хоч би світ горів, я висловила ще 10 років тому, коли він опублікував жахливе "антикиївське" есе під назвою "Мала інтимна урбаністика". Тоді у нас відбулась така собі міні-дискусія на сторінках газети "Столичные новости"...

Але Юра - людина "дзеркальна", як мачуха з "Білосніжки". Він живе для того, щоб йому плескали, а всього іншого або не чує, або, почувши, - ображається. Це така, досить важка, форма нарцисизму.

Я не думаю, що в нього взагалі є якісь погляди, які він готовий боронити, окрім цього погляду у "своє дзеркало", яке йому каже, що "він на світі наймиліший". 

Може би їх удвох кудить відселити? Хай одна пише 1000-сторінкові вагінальні талмуди, а інший - нудні міркування про еуропейску ідентичність? Ну і спілкуються між собою)

Соловейки на безриб'ї. Сучасна підліткова література (дуже багато букв)

"На безптичьи и жопа - соловей" (народна мудрість)
 

Я досить довго намагався зрозуміти, чому неякісна молодіжна література, обличчям якої є Дереш (а разом з ним уся братія, дбайливо зібрана в «Декамероні») видається, читається і навіть має прихильників. Спробую проаналізувати.

Що читати нечительнику?

З легкої руки шкільної програми прийнято вважати, що підліток з 14 років може і повинен читати «дорослу» літературу. Вік виділяється умовно – і водночас досить точно – з 9 класу, коли у школі переходять від вивчення дбайливо дібраних творів для дітей до «великого» письменства.  

( Букви! Букви! )

Що далі?

Цікава проблема розвитку автора. Оскільки процес видання твору обходиться без літературного редагування, а критика стабільно ставить знак рівності між «українською мовою» і «хороше», то розвиток письменника – справа рук самого утопаючого. Якщо він збирається перейти до «дорослої» прози, то зіткнеться з подвійним нерозумінням – дорослі не хочуть читати автора, що кілька років тому писав примітив, а підлітки не розуміють, де їх улюблені «фішки». Єдина надія – як у Роулінг, що читачі ростуть. Куди гірше, якщо реноме «молодіжного письменника» автору сподобається, і народиться «Андрєй Губін від літератури» - підстаркуватий хлопчик з вічно молодими піснями в товстому гримі.

Що ж до впливу подібної літератури на читача - як завжди, дилема. З одного боку, для нечитаючого покоління будь-яка книга – добро. Привчаючи читати, шукати у книгах користь та естетичне задоволення, молоді автори роблять добру справу. З іншого, дітям корисно їсти борщ, а їх годують цукерками і морозивом. І якщо жарти «Енеїди» після молодіжного оповідання засвояться, то на глибокі твори може забракнути наснаги. Залишається вірити у гармонійне дорослішання читачів.