Письменник-нечительник

Останнім часом все частіше бачу в книгах фрази автора типу "мені байдуже, чи мене читатимуть", "я не хочу бути прочитаним", "мене не цікавить, чи зрозуміє читач цей твір".

Переконаний, що якщо автор не хоче бути прочитаним, то він свої твори палить, закопує збірку в домовині коханої або ж бере з собою в могилу. Врешті, просто в шухляді тримає. Якщо ж він прийшов у видавництво, подав чистовий варіант, вичитав гранки і отримав авторський екземпляр, то хоче бути прочитаним. І якщо за цих умов книга рішуче нечитабельна, то це халтура, а заяви "я не хочу" - кокетство.

Заради істини слід додати, що твори з серії "мистецтво для філологів" мають повне право бути нечитабельними. Але набір нових фарб - не картина, і ставлення до нього - як до набору...

Письменницька халтура. Комбінаторний критерій

Юрій Карабчієвський, розбираючи вірші Володимира Маяковського (хто не в курсі, Ю.К. відносно В.М - це як Бузина, тільки фаховий), використав цікавий критерій халтури. Я його умовно називаю "комбінаторним".

Карабчієвський розбирав поему "Во весь голос", звернув увагу на рядки

застыла кавалерия острот,

поднявши рифм отточенные пики

і зробив цікаве спостереження: якщо читач поміняє місцями метафоричні порівняння, нічого не зміниться. "Пики рифм и кавалерия острот могли быть пиками острот и кавалерией рифм, от этого мало бы что изменилось" (Ю.К.). Якийсь читач скаже, що піки дотепів (острот) - це навіть краще, бо піка є гостра за визначенням, а тому метафора ближча.

Звідси логічний висновок: поет согрішив проти виразності. Схалтурив, простіше кажучи.

Про конкретний випадок просторікувати можна довго (бо в поемі слабкі місця завжди є, та і В.В.М. поет нерівний, та і Карабчієвський інколи бузинячить), але критерій, ІМХО, правильний. Твір, у якому слова не на своєму місці, а катаються, як бочки по палубі в грозу, або взагалі не мають свого місця є халтура.