Василь Шкляр, "Чорний ворон" (прочитано)

[archervarius]

Новий роман Шкляра "Чорний ворон" активно піарився взимку 2009/10. З творчістю автора у мене давно "любов" - у бурсі писав критику на "Ключ" - відверту халтуру (навіть з точки попси), героя якої, як Нео, постійно виявляє все нові та нові здібності)))

Отже, Василь Шкляр. "Залишенець"/"Чорний ворон"

Почувши про назву, в пам'яті відразу вилинули рядки Стельмаха з роману "Гуси-лебеді летять":

"...є в мене, коли послухати одних, слабiсть, а коли повiрити iншим-дурiсть... Якось я швидко, самотужки навчився читати, i вже, на свої дев'ять рокiв, немало проковтнув добра i мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селi. Читав я "Кобзаря" i "Ниву", казки i якiсь без початку i кiнця романи,"Заднiпровську вiдьму, або Чорний ворон i закривавлена рука" i "Три дами й чирвовий валет".

Отже, станом на 20-ті роки ХХ століття назва "Чорний ворон" однозначно співвідносилася яко мотлох. Цікаво, що назву книги для Шкляра порадив Михайло Слабошпицький замість невиразного "Залишенець", від якою вона пішла у першому виданні. Питання: хто з письменників фатально позбавлений художнього смаку?

Отже, сюжет: 1920-ті... на просторах Холодного Яру, де колись гуляли гайдамаки, борються повстанці під керівництвом різних отаманів. Головний герой - колишній старшина царської арміх, потім армії УНР із псевдонімом "Чорний ворон". Сюжет - історія боротьби, вилазок, акцій і послідовного зменшення кількості загону Ворона внаслідок боротьби, дій ворога тощо. Паралельно іде лінія отамана Веремія, про якого всі чули, але ніхто не бачив.

Після кількох років жорстокої боротьби Ворон лишається сам. Він нібито підриває себе гранатою в підземеллі Мотронинського монастиря, а насправді - зникає, з'являючись на місці боротьби у 60-х роках у вигляді статечного сивого чоловіка.

Сюжет гострий, детективний, тому переказувати його не буду.

А тепер суть.

Фактично, Шкляр настругав вінегрету. Шукаємо попередників:

- хронотоп - Ю.Горліс-Горський, "Холодний яр"
- манера оповіді - романи Р.Самбука про війну
- перемежування оповіді "офіційними документами" - В.Богомолов "В августе 44-го", Ю.Семьонов, цикл про Ісаєва-Штірліца

При цьому книга програє усім попередникам.

Щодо сильних сторін роману: гострий сюжет. На фоні понурих колупань в жопі у власній свідомості, властивих сучукрліту, Шкляр вміє зацікавити. Інтрига загалом сильна і тримається (хоча про фінал автор завбачливо натякнув в середині) твору.

Чи є патріотизм, героїзм тощо сильними сторонами - на вибір сторін. ІМХО, професіоналізму ними не заміниш. Тим більше, коли патріотизм квасний і клюквенний)

Непогано показано закрути людської долі у ті часи: царська армія - повстанець - червоний - розстріл в 37-му / повстанець - амністія - Донбас...

А тепер проблеми:
 

1. Клюква, вона ж щира журавлина. Солярні повстанці проти хтонічних москалів. Москалі гидкі, завжди п'яні, матюкаються, боягузливі, нікчемні, дурні, гидкі. Автор називає їх "дурна кацапня" тощо. Одним словом, Шкляр подався в Кукринікси)))

Автор не взяв до уваги, що той, хто бореться з дебілами - сам дебіл. Штірліц Семьонова тому і викликає захват, що його противники - не нікчемні звироднілі фріци, а сильні, розумні, хитрі вороги.

Усі вороги - тільки москалі або жиди. В кінці твору починають фігурувати перебіжчики з лав повстанців (ті самі герої, які на минулій сторінці були Воїнами Світла).

На фоні клюкви - купа проблем з фактажем. Коли 15 повстанців роззброюють 47 фронтовиків РККА зі зброєю, то це з області героїчних казок для підліткового віку. Коли будь-який армійський вартовий пропускає переодягнених повстанців після матюкливої відповіді "Свой, бля" замість пароля - туди ж. Одним словом, "чотири танкісті і пес" - будь у них п'ять танкістів і два Шарика, вони б самі Берлін узяли.

Стереотипність зображення - майже лубкова. Наприклад, будь-який чекіст після розстрілу повинен побити ногами труп ворога. Так роблять три різні чекісти і поганий керівник контррозвідки Петлюри)

Особливо смачно виглядає одна деталь: переговори з Дибенком (українець з Курщини):
"- Китайця у нас спиздили[1]?
________________________
1 - "спиздили" - брутальна російська лайка.

Це як у Гоголя зноска: "Гусак - самец гуся")))

Я не спец у військовій справі, але погано виписані військові сцени кидаються в очі. Будь-яка кінна погоня завжди закінчується тим, що втікачів доганяють. Бої Шкляр взагалі не вміє описати, там тільки кулі свистять і гасла виголосують) Факт прицільної стрільби з кулемета вагою 14 кг на ходу з коня теж викликає сумнів (дадада, "конниє арбалєтчики").

Половина описаних "акцій" - банальний грабунок (магазини, склади, кооперативи). На наступній сторінці автор через героїв щиро обурюється, що несвідомі селяни не люблять повстанців.

2. Хронотоп слабенько витриманий. Заміни Чигирин на Яремчу, а "Максим" - на МГ-34 - і буде показовий твір про бандерівців.

3. Кілька проколів різного рівня у сюжеті. Так, поїздка з дитиною Веремія за кордон - фактично шматок фільму "Нескорений", де Шухевич зі звязкової їдуть в Одесу.

Окремі епізоди гарнюньо вкрадені в Горліса:

"Десяток рушниць уставилося "товаріщам" в очі. Водій пірнув у авто. З-під керма виглядала лише його спина. Той, що розмовляв зі мною, зблід і збентежено підняв руки. Голова ревкому, зробивши жахливо-розпачливу міну, підніс праву руку і вистрілив собі в скроню з маленького "Браунінга", який тримав у рукаві .. Забравши в усіх зброю, впихаємо зв'язаного предгубчека на тачанку, а тіло губревкома перетягуємо на переднє сидіння... Забувши про продкомівців, вертаємося на хутір під лісом. Далі їхати шестиособовий "Пірс" не міг" (Горліс-Горський)

"Наважився Гальперович  покозиритися на американському "пірсі"...[...]  До горлянки шофера було приставлено довгу кавалерійську шаблю... Один чекіст викликав у мене повагу. Він потягся правою рукою до нагрудної кишені, начетбто дістати документи, та зненацька у ній руці, мов з рукава, з'явився маленький, як іграшка револьвер "кобольд", бідолаха підставив його до підгорля і натиснув на спуск... Жаль було залишати в лісочку "пірса", проте їхати битими шляхами нам не годилося, а лісом їхати він не міг" (Шкляр)

Історія Веремія спочатку інтригує, але розвязка справляє враження, що автор не знав, як закінчити: "а що сталося з Веремієм? - мабуть, розстріляли..."

Кінцівка шокує: voron ex machina. Як врятувався отаман, як пережив ІІ світову, що робив усі ці роки - невідомо. Епізод відразу нагадав епілог "Гаррі Поттера" - там теж герої через 30 років. Але там принаймні Волдеморта убили...  За словами Шкляра, кінцівку він дописав потім, щоб не шокувати читача. Дякуємо)))

4. Невдало виписані "документні вставки". Відразу кидається в око, що всі вони писалися однією рукою (хоча авторів там десяток). Стиль однаковий, причому часто симпатизує повстанцям. Начальник батальйону пише: "Обычно "рыцари леса" в таких случаях вступают в длительную перестрелку..."

Відразу пригадується інформаційний шквал наказів у Богомолова - приклад якісної роботи і стилізації.

5. Еротика. Судячи з усього, Шкляр вирішив "як годиться", присолити твір секасом. Але сцени викликають суміш огиди і сміху: "він дивувався повнявому випуклому сраченяті".

6. Надмір жорстокості. Текст про війну, зрозуміло. Але якщо у Горліса вона справжня, життєва, то у Шкляра - смакування з присмаком мелодрами. Подібне бачимо у Матіос - прямо шабаш садистів якийсь)

Висновок: халтура - воно і є халтура. Халтурник - він і є халтурник.

ЗІ: Шкляр послідовно називає будьонівку "рогатою шапкою". Невже людина 1951 р.н. в житті не бачила будьоновки???

Comments

[dubchack.livejournal.com]

Щодо "спиздити" - це справді жесть)

[archervarius.livejournal.com]

а "повняве сраченя"? у мене це зараз слово-паразит?

[dashca-enotik.livejournal.com]

А що значить "повняве"?

[archervarius.livejournal.com]

ПОВНЯВИЙ, -а, -е, розм. Трохи повний

[archervarius.livejournal.com]

Вичитав рецензію Харчук на Літакценті.

"В. Шкляр вдається у своєму романі і до засобів магічного реалізму (чорний ворон як свідок холодноярської історії на тлі української), і до гіперболи — усі москалі у прозаїка як не кацапи, то кацапидли..."

ага, то зараз використання банальних метафор - це магічний реалізм, а примітивізм - це гіпербола. круто.

[intafyr.livejournal.com]

Рецензія сама по собі нічого не значить. Значить - кому вона була писана (як варіант: хто за неї заплатив).
Sad, but true.

[chornoshlychnyk.livejournal.com]

цікаво. про рогаті шапки -- у Горліса -Горського вони так звуться. спочатку така шапка в большаків наче звалася "богатирка" або "фрунзівка". селяни для них і смішніші назви вигадували

[archervarius.livejournal.com]

Богатирка - це перша назва за проектом, офіційна. Будьовка/фрунзівка - стихійна, від командирів частин.

Будьоновка у 2 ракурсах. Де вона рогата? Тоді шоломи давноруські, за мотивами яких вона робилася, теж рогаті.

[chornoshlychnyk.livejournal.com]

Найгірше шо Шкляр робить це мабуть те, шо він "редагує" і "адаптує" твори класиків.

[archervarius.livejournal.com]

ІМХО, найгірше - це сквашування історії. який сенс гордитися бійцями, які перемагали тільки нікчем? герою і супротивник потрібен геройський

згадаємо оперу Бородіна "Князь Ігор". Там хан Кончак - такий герой, що йому і програти не совісно. а тут - гидко.

[persivalus.livejournal.com]

>"спиздили" - брутальна російська лайка.

як на мій смак, тут у автора не вистачає рекурсії на кшталт: "спиздили" - див. "пизда"

[nicolay (from livejournal.com)]

а что, мне понравилось.
хорошо пишет товарищ, забористо.в особенности доставляет интернациональный состав Сил Зла - китайцы, прибалты и(почему-то) чуваши.правда, слабо отражена роль карелофиннов и удмуртов, но это не беде - думаю, в следующей книге писатель эту тему раскроет.

хорошо бы на русский эту книжку перепереть - успех в России гарантирован.:)

[archervarius.livejournal.com]

склад сил зла поцуплений з "Червоних бісенят" Бляхіна - там теж був китаєць, Ю-Ю. До речі, коли фільм знімали, то уже погавкався СРСР з КНР, і китайця замінили на цигана.

[iurasov.livejournal.com]

А як на мене, то прикольний твір. Всі стереотипи зібрано. А розподіл на арійців і жидо-комуняк взагалі порадував. Звичайно, давати за таке премію - то плювок в сторону "нєканфліктнава прачтенія історіі", а тому треба було дві чи навіть три премії дати. Думаю, найпоживніше таке читати коли тобі 14:)

[mykolap.livejournal.com]

Я думаю, що автор книги "Князь Тьми" Борис Олійник вручить ту премія з радістю

Іграйтє тіше, Моня, ви нє на свадьбє

[archervarius.livejournal.com]

о, в патріота в гузиці запекло...

1. аргумент "Сперва добейся" старий і погано пахне http://lurkmore.ru/Сперва_добейся

цитата:

Однажды Бернард Шоу прогуливался по картинной галерее и увидел откровенно плохую картину, о чем тут же заявил вслух. Автор картины, стоявший рядом, возмутился:
— Как вы смеете так резко говорить, вы же сами в жизни ни одной картины не написали!
На что Шоу ответил:
— Но я же могу рассуждать о качестве омлета, хотя еще ни разу не снёс ни одного яйца.

2. Про вухаті будьонівки прикольна версія, свіжачок. Нагадаю, що первісно шапка називалася "богатирка", бо орієнтувалася на форми старовинних шоломів-єрихонок. Щодо вух, то на картинці немає ніяких "схожий на закручені роги" вух

Ви знущаєтеся?

[(Anonymous)]

"Чорний ворон" - одне із найцінніших надбань СУЛ (сучасної української літератури). А про те, хто у кого що "настругав": шановні, Ви чули про таке явище як "інтертекстуальність"? Вся література (навіть світова) побудована на запозиченнях чи сюжетів, чи ще чогось. Шаную Шкляра!

Re: Ви знущаєтеся?

[archervarius.livejournal.com]

шануйте, поки не прочитаєте справді вартісні речі. на жаль, доказів у ваших міркуваннях я не побачив.

інтертекстуальність - наївна іграшка сучасності. до вашого відома, плагіат - теж вид інтертекстуальності. але коли Шварц бере сюжет Андерсена "Тінь" і обробляє, то сюжет грає новими барвами, новими смислами, асоціаціями. а коли Шкляр бере текст Горліса-Горського, то це списування і паскудження, бо те, що у Горського правдиве, у Шкляра - мелодрамне.

[(Anonymous)]

Вибачте, що ви маєте на увазі під "ціннісними речами"? Літературою цікавлюся і читаю багато що. Говорячи про сучасну літературу (про письменників сьогодення) вважаю цю книгу абсолютно достойною Шевченківської премії. Таке враження, що особисті вороги пана Шкляра таке-от пишуть) Панове, ми залишаємо свої відгуки, а не свої субєктивні враження від того чи іншого твору. Я все одно вважаю, що мистецтво - це інтертекстуальність (від якої недалеко до плагіату =)

[archervarius.livejournal.com]

Блять. Зараз спробую все пояснити, ніразу не вживши слово "піздєц".

1. Після того, як премію отримав поетіще районного масштабу Іванов, її можна дати будь-кому - і буде краще. Наразі вартість премії = 0.

2. Ціннісними речами вважаю якісну літературу. Для початку раджу Толстого, Чехова, Уайльдера, Пірсіга, Маканіна, Сартра. У цих текстах глибинно досліжуються проблеми людини і суспільства, а не повняві сраченята.

3. Я не цікавлюся авторами. Мене цікавлять тексти. Як людина Шкляр ще той мудак, але не стосується того факту, що його опуси - халтура. Під халтурою мається на увазі свідомо низький художній та естетичний рівень. Якщо потрібні деталі - можу описати.

4. "Інтертекстуальність" - це всього лише звязок між текстами. Він буває різним - від алюзії до плагіату. Натомість оригінальність (неповторність, як наголошує Ліна Костенко) - базова вимога якості літературного твору. Плагіат - це крадіжка, а "ворованое впрок не идет". Зверніть увагу - в літературознавчих словниках навіть статтю "плагіат" намагаються не ілюструвати прикладами ібо стидно.

5. "Панове, ми залишаємо свої відгуки, а не свої субєктивні враження від того чи іншого твору".

Наразі від вас я чув тільки емоційні враження, підкріплені неабияким пафосом.

дуже добре

[(Anonymous)]

перечитав весь блог, досить непогано

Re: дуже добре

[archervarius.livejournal.com]

дякую) можете навіть представитися)

Не по Шкляру рогата шапка

[(Anonymous)]

Рецензія направду цікава і дотепна. Дякую автору, тепер не буду марнувати час. Недавно вперше взяв до рук Ірену Карпу. Прочитав, задав собі питання: "Чи втратив би щось, якби не прочитав?" - і зізнався, що ні, не втратив би.
А щодо "клюкви" в художній літературі на історичну тематику - то це важлива проблема. Свого часу прочитав пару оповідань Ю.Камаєва, який рік тому розродився книжкою "Мед з дікалоном". Те ж саме - бандерівці застрелюють міліціонера і ледве не плачуть над щойно убитим, бо хлопчик їм сказав, що міліціонер був хороший чоловік, а командир загону енкаведистів, прибувши на місце події бозна через скільки часу, чіпляється до першого-ліпшого чоловіка з питанням "Гдє еті бандери?".
Кисло стає від того, що література занепадає до рівня агітки.

Re: Не по Шкляру рогата шапка

[archervarius.livejournal.com]

клюква, ІМХО, результат двох речей: з одного боку, намагання художньо побороти ворога через приниження. але тут треба вчасно зупинится. Бо в СРСР (перш за все російській літературі) уже в 70-х роках від клюкви (на тему ВВВ) почали відходити - див. Семьонов, кінофільм "Секретный фарватер". А Шкляр досі кукриніксить. по-друге, це злоякісне намагання перекрити патріотизмом художню слабкість. до речі, хвороба сучасного кіно, у першу чергу російського. втім, наші недалеко втекли

[(Anonymous)]

Шкляр этот, никакой писатель, низкий и никчёмный человек. Книга тупо фуфло!

[archervarius.livejournal.com]

в культурних місцях прийнято аргументувати свою думку незалежно від позиції)

[eustafius.livejournal.com]

спеціально порчитала цей роман, бо страсті навколо нього не вщухають
думала, якщо на 5-й сторінці почне нудити, плюну на витрачені гроші, покину читати
а вийшло навпаки, захопилася й не зчулася, як дочитала до кінця
погоджуюсь, є ну дуже наївні й неправдоподібні моменти (той же кулемет на коні, документи чекістів з надто художніми оборотами і хвальбою "бандитів", погано прописані баталії тощо)
але вцілому чіпляє, ще й як
і сміялася й плакала під час прочитання
а головне, що надихає) воєнні історики чи досвідчені поціновувачі світової класики звичайно розкритикують ту чи іншу слабину твору
та навіть вони помітять, що загалом книга досить читабельна і не повне лайно, як Ви вважаєте) тим паче так подумають пересічні школярі-студенти-робітники-пенсіонери, і пробачать ті ляпи завдяки загальному враженню від прочитання
класно було б мати свого Гамсуна, Гессе чи Манна
але на безриб'ї і рак риба, хто зна, можливо Чорний ворон надихне майбутнього українського Ремарка на реальний шедевр

[archervarius.livejournal.com]

давайте по пунктах:

1. "робітники-школярі-пенсіонери" життєрадісно читають Донцову, Абдулаєва і несть їм числа представників чтива низького гатунку. Ніхто не стане сперечатися, що Донцова читабельна - інакше її б банально не видавали.

Але твір Шкляра позиціонується не як виключно розважальне чтиво, він претендує як мінімум на мідл-літературу (а то і в "серйозну" - зверніть увагу, його називають "історичним романом"). В цих сферах, як на мене, інші закони, і "занимательность" не компенсує відсутність художньої та історичної якості.

Наскільки я розумію, Шкляр претендує на роль "українського Пікуля". До рівня Пікуля йому бракує текстової майстерності та трохи стриманості, але все можливо) Але в Росії ніхто не сприймає Пікуля як майстра грунтовної історичної прози - він іде по розряду розважальної літератури.

2. "Наївні і неправдоподібні моменти" - якби це була історична фантазія в стилі "Дефіляди" Кожелянка, то і нехай. Але з жорстоких мемуарів Горліса-Горського, від яких волосся дибки іноді стає, Шкляр зробив опереточно-патріотичну агітку. Тобто не просто збрехав, а перебрехав.

3. Да, на бесптичьи и жопа соловей. Але мені чомусь миліший закордонний соловей, ніж щира дупа (чи б пак сраченя)))

4. "Можливо... надихне". "Если б вы знали, из какого сора растут цветы, не ведая стыда"))) Щодо окремого автора, як показує практика, письменнику набагато легше скотитися у якості, ніж піднятися. Я не можу привести жодного прикладу, коли автор розважальної літератури став творцем твору "високого"

5. Якість. Роберт Пірсіг для виявлення якості радить безпосередньо класти поруч тексти і відразу порівнювати. Я поклав поруч Семьонова, Богомолова, Самбука, Шкляра. От поруч з Самбуком йому і місце - той теж погано знав історію і полюбляв казки.

[(Anonymous)]

Як на мене добрий історичний роман!! ТОБТО РОМАН з історичними вкрапленнями!!!
В ньому я не бачу позитивно-білих і негативно-чорних героїв, це ми бачимо і серед багатозорість різних дійових осіб роману. Взяти до прикладу кубанців-союзників, офіцера червоної армії який чисто людяно визнав "настоящим воином" борця за незалежність. Мабуть найгіршими героями! можна вважати слабкість перебіжчиків та їхню нервову систему. Роман цікаво читається з елементами чорного юмору - взагалі мені цікаво, як би чебе вели в тих умовах люди які коментують цей роман...

Слава Україні!

[archervarius.livejournal.com]

угу, героям сала!

прикро, що не бачите. втім, читання якісних текстів допомагає. у реці вказані Семьонов і Богомолов, також раджу повісті-"фільми" Акуніна.

[gonta67.livejournal.com]

Дякую за цікаву рецензію, яка повністю збігається з моїми враженнями! Хоча, зізнаюся, що сил у мене вистачило тільки щільно погортати цей витвір нацреалізму. До того ж, надзвичайно болісно було за Горліс-Горського. Його "Холодний Яр" я разів десять перечитав з 1992 року. А тут відверто тупа на ньому спекуляція...

[archervarius.livejournal.com]

прошу. да, красти негарно. перебріхувати ще гірше. втім, нині вся рекламна пилюка усілася, і опус Шкляра впевнено рухається до заслуженого місця на помийниці

[tsynamon.livejournal.com]

ото відкрив у неті, прочитати збирався. ... порчитав цей пост та й переумав

коментар

[(Anonymous)]

Мені соромно за такий роман українського автора. Не можу назвати його письменником.Тільки жорстока, самовпевнена людина могла таке написати. На жаль нашими ворогами є не москалі, не більшовики, не євреі, а ми самі-українці. Кожний з нас не вміє поступитися власними амбіціями, не вміє чути і поважати іншого, любить тільки себе і дбає виключно про себе і свою кишеню. Звідси і всі наші біди.А чому такий текст висунули на премію? Так тому, що сірість любить брехню, окозамилювання, пиху, гроші.Вони гідні укрсучліти!

[sandra-shelk.livejournal.com]

Я Вас викрила, таваріщ! Ви - українофоб, що боїться Свого, Nаціонального!
http://sandra-shelk.livejournal.com/29885.html

[(Anonymous)]

Прочитала книгу.Особисто я,вважаю,що ця книга варта усілякої критики,бо вона чудова,а всі гидотні слова,які про неї пишуть,то здебільшого думка неосвітчених людей,які крім нецензурних слівнезнають як можна висловити своє обурення іншим шляхом

[archervarius.livejournal.com]

в цьому журналі прийнято: а) представлятися б) аргументувати свою думку

і да,освічені люди пишуть слово "освічений" без Т

[oraushenbah.livejournal.com]

Ну так, це не Толстой (між іншим, у останнього достатньо "колупань у дупі власної свідомості")), але ця книжка в цілому - солідне явище, тому що допомогає недостатньо національно самоусвідомленим українцям боротися з цим недоліком. Я б ії порівняв з "Хрестоносцями" Г.Сенкевича, в яких також багато побрехеньок, але вказана вище користь від цього не зменшується. Або ж із "Дванадцятью стільцями", враховуючи саркастичний аспект, з більш інтенсивним додаванням чорного гумору.
Взагалі ж, беручи до уваги Ваше прискіпливе ставлення до нашої літератури, можна навести уривок з того ж Толстого, ілюструючий що не завжди треба бути безкомпромісно принциповим:)
Ростов молча смотрел на него. «Во-первых, на плотине, которую атаковали, должна была быть, верно, такая путаница и теснота, что ежели Раевский и вывел своих сыновей, то это ни на кого не могло подействовать, кроме как человек на десять, которые были около самого его, — думал Ростов, — остальные и не могли видеть, как и с кем шел Раевский по плотине. Но и те, которые видели это, не могли очень воодушевиться, потому что что́ им было за дело до нежных родительских чувств Раевского, когда тут дело шло о собственной шкуре? Потом оттого, что возьмут или не возьмут Салтановскую плотину, не зависела судьба отечества, как нам описывают это про Фермопилы. И стало быть, зачем же было приносить такую жертву? И потом, зачем тут, на войне, мешать своих детей? Я бы не только Петю-брата не повел бы, даже и Ильина, даже этого чужого мне, но доброго мальчика, постарался бы поставить куда-нибудь под защиту», — продолжал думать Ростов, слушая Здржинского. Но он не сказал своих мыслей: он и на это уже имел опыт. Он знал, что этот рассказ содействовал к прославлению нашего оружия, и потому надо было делать вид, что не сомневаешься в нем. Так он и делал.
http://ilibrary.ru/text/11/p.175/index.html

[archervarius.livejournal.com]

давайте по порядку:

1. колупання у жопі - це не до Толстого питання, а до товаришів з книжечок типу "10 молодих прозаїків", де замість прози - щось подібне на записничок з маловартісними міркуваннями типу "а чи великий у нього хуй".

2. компромісів у якості художнього літератури бути не може. у навчальній, виховній, пропагандистській - так. але тут роман Шкляра розглядався як текст художній. Сюди ж і уривок з Толстого.

3. да, романтичні романи Сенкевича згадувалися. але, ІМХО, надмірна карикатуризація ворогів на користь тексту не пішла, бо знизила вартість героїзму. "хто бореться зі слабаками, сам слабак". В "12 стільцях" Остап не претендує на героїзм

[kostyantyn1979.livejournal.com]

Не знаю, я іншої думки. Місцями книга непогана, й сюжет міцний, особливо квасного патріотизму я все ж не помітив...