Василь Шкляр, "Чорний ворон" (прочитано)

[archervarius]

Новий роман Шкляра "Чорний ворон" активно піарився взимку 2009/10. З творчістю автора у мене давно "любов" - у бурсі писав критику на "Ключ" - відверту халтуру (навіть з точки попси), героя якої, як Нео, постійно виявляє все нові та нові здібності)))

Отже, Василь Шкляр. "Залишенець"/"Чорний ворон"

Почувши про назву, в пам'яті відразу вилинули рядки Стельмаха з роману "Гуси-лебеді летять":

"...є в мене, коли послухати одних, слабiсть, а коли повiрити iншим-дурiсть... Якось я швидко, самотужки навчився читати, i вже, на свої дев'ять рокiв, немало проковтнув добра i мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селi. Читав я "Кобзаря" i "Ниву", казки i якiсь без початку i кiнця романи,"Заднiпровську вiдьму, або Чорний ворон i закривавлена рука" i "Три дами й чирвовий валет".

Отже, станом на 20-ті роки ХХ століття назва "Чорний ворон" однозначно співвідносилася яко мотлох. Цікаво, що назву книги для Шкляра порадив Михайло Слабошпицький замість невиразного "Залишенець", від якою вона пішла у першому виданні. Питання: хто з письменників фатально позбавлений художнього смаку?

Отже, сюжет: 1920-ті... на просторах Холодного Яру, де колись гуляли гайдамаки, борються повстанці під керівництвом різних отаманів. Головний герой - колишній старшина царської арміх, потім армії УНР із псевдонімом "Чорний ворон". Сюжет - історія боротьби, вилазок, акцій і послідовного зменшення кількості загону Ворона внаслідок боротьби, дій ворога тощо. Паралельно іде лінія отамана Веремія, про якого всі чули, але ніхто не бачив.

Після кількох років жорстокої боротьби Ворон лишається сам. Він нібито підриває себе гранатою в підземеллі Мотронинського монастиря, а насправді - зникає, з'являючись на місці боротьби у 60-х роках у вигляді статечного сивого чоловіка.

Сюжет гострий, детективний, тому переказувати його не буду.

А тепер суть.

Фактично, Шкляр настругав вінегрету. Шукаємо попередників:

- хронотоп - Ю.Горліс-Горський, "Холодний яр"
- манера оповіді - романи Р.Самбука про війну
- перемежування оповіді "офіційними документами" - В.Богомолов "В августе 44-го", Ю.Семьонов, цикл про Ісаєва-Штірліца

При цьому книга програє усім попередникам.

Щодо сильних сторін роману: гострий сюжет. На фоні понурих колупань в жопі у власній свідомості, властивих сучукрліту, Шкляр вміє зацікавити. Інтрига загалом сильна і тримається (хоча про фінал автор завбачливо натякнув в середині) твору.

Чи є патріотизм, героїзм тощо сильними сторонами - на вибір сторін. ІМХО, професіоналізму ними не заміниш. Тим більше, коли патріотизм квасний і клюквенний)

Непогано показано закрути людської долі у ті часи: царська армія - повстанець - червоний - розстріл в 37-му / повстанець - амністія - Донбас...

А тепер проблеми:
 

1. Клюква, вона ж щира журавлина. Солярні повстанці проти хтонічних москалів. Москалі гидкі, завжди п'яні, матюкаються, боягузливі, нікчемні, дурні, гидкі. Автор називає їх "дурна кацапня" тощо. Одним словом, Шкляр подався в Кукринікси)))

Автор не взяв до уваги, що той, хто бореться з дебілами - сам дебіл. Штірліц Семьонова тому і викликає захват, що його противники - не нікчемні звироднілі фріци, а сильні, розумні, хитрі вороги.

Усі вороги - тільки москалі або жиди. В кінці твору починають фігурувати перебіжчики з лав повстанців (ті самі герої, які на минулій сторінці були Воїнами Світла).

На фоні клюкви - купа проблем з фактажем. Коли 15 повстанців роззброюють 47 фронтовиків РККА зі зброєю, то це з області героїчних казок для підліткового віку. Коли будь-який армійський вартовий пропускає переодягнених повстанців після матюкливої відповіді "Свой, бля" замість пароля - туди ж. Одним словом, "чотири танкісті і пес" - будь у них п'ять танкістів і два Шарика, вони б самі Берлін узяли.

Стереотипність зображення - майже лубкова. Наприклад, будь-який чекіст після розстрілу повинен побити ногами труп ворога. Так роблять три різні чекісти і поганий керівник контррозвідки Петлюри)

Особливо смачно виглядає одна деталь: переговори з Дибенком (українець з Курщини):
"- Китайця у нас спиздили[1]?
________________________
1 - "спиздили" - брутальна російська лайка.

Це як у Гоголя зноска: "Гусак - самец гуся")))

Я не спец у військовій справі, але погано виписані військові сцени кидаються в очі. Будь-яка кінна погоня завжди закінчується тим, що втікачів доганяють. Бої Шкляр взагалі не вміє описати, там тільки кулі свистять і гасла виголосують) Факт прицільної стрільби з кулемета вагою 14 кг на ходу з коня теж викликає сумнів (дадада, "конниє арбалєтчики").

Половина описаних "акцій" - банальний грабунок (магазини, склади, кооперативи). На наступній сторінці автор через героїв щиро обурюється, що несвідомі селяни не люблять повстанців.

2. Хронотоп слабенько витриманий. Заміни Чигирин на Яремчу, а "Максим" - на МГ-34 - і буде показовий твір про бандерівців.

3. Кілька проколів різного рівня у сюжеті. Так, поїздка з дитиною Веремія за кордон - фактично шматок фільму "Нескорений", де Шухевич зі звязкової їдуть в Одесу.

Окремі епізоди гарнюньо вкрадені в Горліса:

"Десяток рушниць уставилося "товаріщам" в очі. Водій пірнув у авто. З-під керма виглядала лише його спина. Той, що розмовляв зі мною, зблід і збентежено підняв руки. Голова ревкому, зробивши жахливо-розпачливу міну, підніс праву руку і вистрілив собі в скроню з маленького "Браунінга", який тримав у рукаві .. Забравши в усіх зброю, впихаємо зв'язаного предгубчека на тачанку, а тіло губревкома перетягуємо на переднє сидіння... Забувши про продкомівців, вертаємося на хутір під лісом. Далі їхати шестиособовий "Пірс" не міг" (Горліс-Горський)

"Наважився Гальперович  покозиритися на американському "пірсі"...[...]  До горлянки шофера було приставлено довгу кавалерійську шаблю... Один чекіст викликав у мене повагу. Він потягся правою рукою до нагрудної кишені, начетбто дістати документи, та зненацька у ній руці, мов з рукава, з'явився маленький, як іграшка револьвер "кобольд", бідолаха підставив його до підгорля і натиснув на спуск... Жаль було залишати в лісочку "пірса", проте їхати битими шляхами нам не годилося, а лісом їхати він не міг" (Шкляр)

Історія Веремія спочатку інтригує, але розвязка справляє враження, що автор не знав, як закінчити: "а що сталося з Веремієм? - мабуть, розстріляли..."

Кінцівка шокує: voron ex machina. Як врятувався отаман, як пережив ІІ світову, що робив усі ці роки - невідомо. Епізод відразу нагадав епілог "Гаррі Поттера" - там теж герої через 30 років. Але там принаймні Волдеморта убили...  За словами Шкляра, кінцівку він дописав потім, щоб не шокувати читача. Дякуємо)))

4. Невдало виписані "документні вставки". Відразу кидається в око, що всі вони писалися однією рукою (хоча авторів там десяток). Стиль однаковий, причому часто симпатизує повстанцям. Начальник батальйону пише: "Обычно "рыцари леса" в таких случаях вступают в длительную перестрелку..."

Відразу пригадується інформаційний шквал наказів у Богомолова - приклад якісної роботи і стилізації.

5. Еротика. Судячи з усього, Шкляр вирішив "як годиться", присолити твір секасом. Але сцени викликають суміш огиди і сміху: "він дивувався повнявому випуклому сраченяті".

6. Надмір жорстокості. Текст про війну, зрозуміло. Але якщо у Горліса вона справжня, життєва, то у Шкляра - смакування з присмаком мелодрами. Подібне бачимо у Матіос - прямо шабаш садистів якийсь)

Висновок: халтура - воно і є халтура. Халтурник - він і є халтурник.

ЗІ: Шкляр послідовно називає будьонівку "рогатою шапкою". Невже людина 1951 р.н. в житті не бачила будьоновки???

Comments

Re: От же ж )

[archervarius.livejournal.com]

ну да, і не можна порівнювати тиражі російськомовного Маканіна з Донцовою. якісні речі не завжди ідуть масовим тиражем, хоча Еко видавався масово.

Да, питають Шкляра. Тому що на фоні іншої писанини він принаймні читабельний і сюжетний + реклама. Але про це писав ще Іллічевський 190 років тому:

Простоном выдана книжонка предурная,
а раскупается как опыт мастерской.
Простону выгода двойная:
от глупости своей и глупости людской.

Років 8 тому таким же попитом користувалася пенталогія Кожелянка ("Дефіляда" ітд). І що, де тепер ці тексти? Які, до слова, написані технічніше, ніж "Ч.ворон"...

Час (один рік) показав, що твори Ульяненка та Покальчука - дуті цінності, підігрівані сумнівним іміджем автора. За 5 років всі забули про Кожелянка. Думаю, Шкляра чекає аналогічне забуття. На жаль.

Re: От же ж )

[archervarius.livejournal.com]

нарешті зрозумів, звідки така пристрасть до халтури. один ряд - Дереш, Дашвар, Шкляр. У них є одна "сильна" сторона - українська мова. Інколи - жанровий пошук.

>> Але якби не вони, нам би нічого було читати.

варіант "читати світову класику" не розглядався? дарма.

чим більше читаєш літературу високого рівня, тим менше хочеться брати в руки халтуру. бо після Богомолова (жанр військового детектива) неможливо читати Шкляра, після Селінджера (умовно візьмемо як виразника ідей підліткового віку) - Дереша, після Маканіна (пошук національної ідентичності) - Матіос, після Теннесі Вільямса (сучасна драматургія) - Ірванця.

>> Ще слід додати, що то Ваша особиста думка

Прогнози - завжди особиста думка. Щодо оцінки внеску Кожелянка, Ульяненка і Покальчука в сучасну українську літературу, то, думаю, сперечатися про їх мізерність марно. ІМХО, певна річ ;)

Re: От же ж )

[archervarius.livejournal.com]

все нижче: моя суб'єктивна, поверхова, імпровізаційна думка:

що таке сучасна? якщо умовно взяти ХХІ століття, то Жадан. принаймні за технікою від найближчий до європейської літератури. Зверніть увагу на те, як російська критика захоплено про нього відгукується.

Вважаю досить сильними ранні речі Матіос, поки вона не освоїла мистецтво оперетки з Демонічними Чекістами та Страшними Пристрастями і Жахливими Смертями.

З певними заувагами - Забужко, хоча, ІМХО, бачимо деградацію (на прикладі "Музею" видно,що авторка перестає редагувати текст, видаючи мало не чернетку)

Ільченко - з багатьома заувагами, але жанровий пошук похвальний.

Молодих поетів я не встигаю відслідковувати - вони як хомяки, більше 3 років не живуть. Тобто багато таких, що подає надії, але вони не працюють над собою, і в результаті зникають. У 2002 році вперше зафіксував Катерину Калитко. Надії подавала-подавала, і не подала.

найбілш жалюгідне видовище - це український гумор. просто-таки ППЦ

така от сумна картина. тому нині читаю Пірсіга "Дзен або мистецтво догляду за мотоциклом". Напрямок - дослідження цінностей (не державницьких, моральних, блаблабла, а взагалі цінностей як феномену). І на фоні таких інтелектуальних досліджень сучукрліт до рук не йде - взагалі.

Re: От же ж )

[shekure.livejournal.com]

проходячи повз, довзолю собі скромно зауважити, що згадана Вами Катерина Калитко не те щоб зовсім зникла. просто є різні форми існування в часі, як і роботи, в тому числі й над собою. втім, Ваші надії, безумовно - справа особистого смаку.

Re: От же ж )

[archervarius.livejournal.com]

я не виключаю, що згадувана К.Калитко зараз має гарну сім'ю, стала класним редактором, викладачем чи піарником (принаймні, більшість моїх знайомих молодих поетес вибрали ці 3 шляхи). І це класно. Але митцем рівня Ліни Костенко вона не стала. А могла, ІМХО.

Re: От же ж )

[shekure.livejournal.com]

як би Вам пояснити подохідливіше, пане Тарасе. насамперед: говорила я не про сім*ю чи успішну роботу, і не про шляхи Ваших знайомих молодих поетес. річ у тім, що неприсутність певного гравця в публічному літпроцесі ще не означає його розриву з літературою. у мене багато запитань (бо не можу назвати це претензієями) до цього самого літпроцесу, і тому наразі мені комфортніше всередині власного герметичного трайбу, де чудово вдається розвиватися. крім того, там же я маю щасливу можливість спостерігати поступ кількох імен, які пережили Ваш "вік хом*яків" і залишаться в літературі незалежно від моїх чи Ваших оцінок. не кажу, що все завжди буде таким закритим, але поки що так органічніше.
зрештою, на щастя, ми нікому нічого не винні. Ваше ІМХО - Ваше право, мій свідомий вибір належить мені.

Re: От же ж )

[archervarius.livejournal.com]

йолкі, які люди) мій пошанівок!

знаєте, мене ніколи не цікавили автори та їх особисте життя, тусовки, середовища. Рекламою і саморекламою цікавлюся виключно з професійних занять, хоча і від них зараз відходжу. мене цікавлять тексти. а якщо немає текстів - про що говорити? хіба про зникнення.

так, є прецеденти повної шухляди шедеврів, які потім вистрелять. але скільки за останні 20 років було таких "проривів"?

що ви маєте на увазі під "залишаться в літературі"? в процесі чи в набутках?

Re: От же ж )

[shekure.livejournal.com]

а от тексти, мій пане, все-таки є. навіть є - Ви не повірите - люди, які їх читали або чули наживо. і є певні проекти, в яких вряди-годи беру участь. тому я трохи здивувалася, випадково зустрівщи цей Ваш некролог на мою авторську смерть, і вступила в цю розмову. загалом не маю поганої звички ходити по чужих журналах і пояснювати мотиви тих чи інших своїх вчинків.
повторюся: те, що останніми роками я нічого не друкую і не надто публічно роблю те, що роблю - моє рішення і, якщо завгодно, внутріщня потреба. свого часу я умисне дистанціювалася від "двотисячницького" дискурсу і ще низки явищ. тепер от з цікавістю спостерігаю, як розшаровується і переформатовується умовно молодий літпроцес. є відчуття, що невдовзі може початися щось справді цікаве. тоді й побачимо.
і стосовно імен. позаяк люди, про яких мені йдеться, вже присутні в літпроцесі з більшою чи меншою інтенсивністю, думаю, є сенс говорити про набутки. звісно, за умови, шо вони збережуть ритм і напрямок, в якому рухаються.
засим моє шанування, бо ми й так зайняли моєю скромною персоною забагато ефірного простору.